За всі роки незалежності нашої молодої держави мабуть не було стільки бажання утвердити її незалежність, як цього буремного року, що вже від самих своїх початків став роком героїчної боротьби. За незалежність.
Буває, випадково побачу якусь річ, в якій сходяться два кольори – синій і жовтий – і на серці стає приємно при баченні цього поєднання.
Буває, подорожую далекими країнами, де мені добре бути, але як тільки бачу кордон України, прокидається особлива радість.
Буває, спостерігаю спортивні змагання і, не особливо розуміючись в спорті, нудьгую, але як тільки знайду очима спортсмена з синьо-жовтим знаменням, зараз же виникає палке бажання, аби він переміг.
Мабуть кожен з нас знайомий з іменем Івана Франка. Якщо б запропонувати українцям скласти рейтинг відомих українських літераторів, то мабуть його ім’я зайняло би другу позицію відразу після імені Тараса Шевченка. Чи був Іван Франко патріотом свого народу? Питання звучить, на перший погляд, навіть безглуздо, але послухаймо, що каже про себе він сам:
Дорогі в Христі!
Сьогодні важливий день для нашого народу і нашої держави. День, коли відзначаємо відзискання нашої незалежності. На перший погляд це була б виключно політична обставина, бо незалежність, як взагалі поняття держави, звичайно бачимо категоріями суспільного ладу. Але ми зійшлись сюди, дорогі в Христі, на молитву. На перший погляд, знову ж, здавалося б щось дуже самозрозуміле. А з другої сторони, для багатьох людей в різних країнах, в різних часах щось дуже дивне. Яке місце, коли відзначуємо це велике державне свято, чи інші подібні події, має молитва? Чому хочемо сьогодні молитися? І в якому намірі?
24 серпня святкуємо головне державне свято – День Незалежності України. У цей день вартує задуматись, чи ми любимо свою країну і як ми це робимо. Свого часу Іван Франко писав, що ненавидить «запатентованих» патріотів, під якими очевидно розумів тих, які голосно хваляться патріотизмом, а не живуть ним.
Більше матеріалів з архіву Новин, Статей та Життя парафії
