Гл. 2, 16–20: «Живу вже не я, а живе Христос у мені».
Слова великі, знамениті, але такі далекі від нашого життя. Чи хтось з нас відважиться промовити ці слова? Чи хтось має відвагу лиш таке подумати? Апостол Павло свідчить це, говорить про це, взиває до цього!
Христос живе в кожному з нас. Ми сотворені на Образ Божий. Через хрещення ми дозволили Господу перебувати з нами. Але часто ми не дозволяємо Господові виявлятися через нас.
Погляньмо на годину, день свого життя. Скільки можемо сказати, що Бог розпорядився нами? А скільки можемо сказати, що хтось інший, наші бажання, емоції, пристрасті керують нами? І лише ми тоді можемо сказати, що вже не живу я, а живе в мені Христос, коли ми забуваємо про себе. А це не просто. Почнімо з того, щоб дарувати іншим любов, не прагнучи її зворотно, служити іншим, не очікуючи від них цього ж, робімо добро, не чекаючи нагороди. Головне цього забажати. Головне цього прагнути і в Бозі все стане реальністю!
