Християнин – це той, хто знає, де є Дерево життя, і має до нього постійний доступ
«Хрест – хранитель вселенної; Хрест – красота Церкви; Хрест – вірним утвердження; Хрест – ангелів слава і демонів поразка».
Сьогодні Христова Церква святкує свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Ми сьогодні згадуємо одну історичну подію, яка відбулася в IV столітті. Рівноапостольна Єлена, мати імператора Константина, горіла бажанням віднайти Хрест, на якому був розп’ятий Ісус Христос. Саме той знак перемоги, яким її син Константин свого часу переміг біля Мульвійського моста у Римі свого ворога Максентія. Саме той знак перемоги, який побачив Константин на небі і почув у своєму серці слово: «Цим знаком переможеш».
І ось рівноапостольна Єлена організувала пошукову експедицію і знайшла цей Хрест. Сьогодні кожен, хто відвідує Єрусалим і буває у храмі Гробу Господнього, може побачити це місце, де був знайдений Хрест, навіть місце, на якому сиділа цариця Єлена і керувала цією пошуковою експедицією. Це було невимовне свято, тому що нарешті Хрест, який був захований у землі, міг бути піднесений архиєрейськими руками та бути вшанований як знак перемоги, не тільки цією благоговійною рівноапостольною царицею Єленою, але всією Христовою Церквою.
«Хрест – хранитель всієї вселенної».
Ми читаємо на перших сторінках Святого Письма, що коли Господь Бог сотворив людину, то одразу її життя пов’язав із деревом, яке Святе Письмо називає «Деревом життя». Це Дерево життя проростало у центрі Раю, воно було символом і знаком сопричастя життя між Творцем і людиною, Його сотворінням. Лише тоді, коли людина втратила доступ до Дерева життя через гріх, коли була вигнана з Раю, тоді вона почала хворіти і вмирати. Однак завжди в неї є ностальгія за втраченим Раєм, ностальгія за Деревом життя. Але це райське Дерево життя сьогодні у цьому святі стає доступним для кожного віруючого християнина, тому ми кажемо, що хрест – це красота Церкви. У сьогоднішньому святі бачимо дуже глибокий обряд: хрест, який напередодні, під час Вечірні, переноситься на престол і цілу ніч там спочиває, на Утрені з престолу урочисто переноситься на центр храму і підноситься на чотири сторони світу з благословенням космічних вимірів нашого людського земного життя. Те, що бачимо у цьому обряді – це ніщо іншого, як містичне насадження Дерева життя у центрі вселенної. Хрест є красою Церкви, бо у Церкві, спільноті віруючих людей, у центрі храму, ми сьогодні бачимо Чесний і Животворящий Хрест, Дерево життя, до якого ми сьогодні отримуємо доступ. Ми можемо його цілувати, ми можемо знову споживати плоди з того Дерева життя – Тіло і Кров нашого Розп’ятого і Воскреслого Спасителя – і таким чином отримувати те, що мала первісна людина як джерело свого вічного життя ще у Раю. Ми маємо образ Раю сьогодні у храмі. Але не тільки! Ми також маємо прообраз нашого майбутнього вічного життя, до якого всі прямуємо під час своєї земної мандрівки.
«Хрест – вірним утвердження; Хрест – ангелів слава і демонів поразка».
Сьогодні можемо сказати, що християнин – це той, хто знає, де є Дерево життя, і має до нього живий постійний доступ. Але Хрест Господній має бути в центрі життя християнина. Ми повинні мати сміливість черпати з нього сили, щоб жити вповні по-християнськи й по-людськи, щоб виконувати Божі заповіді, щоб мати силу прямувати дорогами духовного життя. Бо з Хреста Господнього випливає духовна сила й мудрість.
Християнське життя – це постійна невидима боротьба із злом. Ніхто з людей не може сказати, що він не зобов’язаний із злом боротися. І тому для нас Хрест Господній є знаком нашої перемоги над злом, знаком перемоги у невидимій боротьбі. Цей знак перемоги, який побачив Константин, сьогодні нам відкривається у всій своїй повноті і глибині своєї мудрості, про яку каже нам апостол Павло у сьогоднішньому апостольському читанні: «Хрест – глупота для тих, що загибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа». Християнин – це той, що справді має доступ до джерела власної надії. Адже Хрест – це знак перемоги не тільки над дочасним земним злом, але знак перемоги над смертю. І навіть коли нас свого часу покладуть до гробу – на нашій могилі засяє Чесний і Животворящий Хрест Господній, як знак надії на воскресіння, що навіть усопший християнин не є померлим, бо зберігає живий зв’язок з Богом, Який його животворить і після закінчення його земної мандрівки. Ось тому Хрест – вірним утвердження, ангелів слава і страх та погибель для демонів.
Отож сьогодні, у це свято, черпаймо життєву християнську духовну силу з Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Так як ми сьогодні бачимо його у центрі храму, так поставмо оце Дерево життя, Чесний і Животворящий Хрест, у центр нашого життя. І тоді ми отримаємо у ньому перемогу та отримаємо ключ, яким зможемо відкрити для себе двері Царства Небесного і життя вічне.
Хресту Твоєму поклоняємося, Христе, і святеє воскресення Твоє славимо. Амінь.
З проповіді Блаженнішого Святослава під час Архиєрейської Божественної Літургії у Патріаршому Соборі Воскресіння Христового у Києві (27.09.2013). Відеозапис.
Погубити власну похіть і бажання, щоб спасти себе і тих, які поруч
«Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною» (Мк 8,34).
Невід’ємною частиною свідомості сучасної людини є такий собі культ людської сили. Протягом минулого століття здавалося, [вона] щораз більше стає всесильною, входить в таїнства всесвіту, його досліджує, панує над землею і над небом. Людина вважала себе саму всемогутньою. Культ власної людської сили спричинив дві жахливих світових війни у минулому столітті. Але і сьогодні, навіть у нашому суспільстві, дуже часто сила, навіть брутальна сила, яка зневажає і Бога, і ближнього, вважається найуспішнішим інструментом політичного, геополітичного та соціального будівництва. Але серед того світу, де культ людської сили виноситься на престоли суспільного життя, ми, християни, поклоняємося Чесному і Животворящому Хресту Господньому. Ми, християни, сповідуємо культ не людської, а Божої сили – сили, яка справді може перетворити саму людину на кращу, яка може піднести людину з рабства гріха і смерті. Ця сила Божа, яка об’явилася нашому розп’ятому Спасителеві на Хресті, є силою любові. Тому-то Христос каже: Коли хтось хоче йти за мною, тобто коли хтось хоче справді досвідчити повноту сили Бога і людини, повинен вміти сказати собі: «Ні!» Зректися себе самого – означає відкрити свою душу і серце на діяння Божої сили. Взяти на себе свій хрест – означає прийняти особисту історію спасіння, яку Господь Бог чинить з нами, прийняти силу Божу, яка проявляється і діє в моїй власній життєвій та особистій історії, історії нашого народу і нашого суспільства. Поклонятися Розп’ятому означає сповідувати культ сили Божої, з нього черпати, брати цей Хрест, який є знаком перемоги, джерелом сили і мудрості Божої, яка відкривається в людині. Йти слідом за Христом – означає не стояти на місці, не робити з наших особистих обмежених проблем – проблем космічного характеру; рухатися вперед; йти за Христом від смерті до життя, від рабства до свободи.
«Хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мк 8,35).
Одного разу цими словами я закінчив недільну проповідь і до мене підійшла одна жінка-вчителька. Вона була дуже збентежена цими словами і каже: «Чи Ви часом не помилилися? Адже як можна хотіти погубити власну душу?» А що означає, справді, спасти те, що ми називаємо нашою власною душею, нашим життям. Я подякував цій жінці за запитання. Але сам глибше замислився і зрозумів, що для нас, людей третього тисячоліття, спасти власну душу, дуже часто означає культ насолоди, [означає] жити у власне задоволення, будувати такий спосіб власного життя, який у центрі моєї уваги ставить моє власне «я», заставляє увесь світ кружляти навколо мене: і мою родину, і моїх сусідів, і ввесь світ. Людина тоді стає справді жорстокою до всього того, що її оточує. Однак найгірше те, що так догоджаючи собі, вона руйнує себе, відмежовує себе від Бога і від ближнього, і ніколи не зможе догодити собі, бо насолоди для неї буде завжди мало. Така людина завжди буде відчувати, що вона ніколи не досягнула мети свого життя. І тому Христос такій людині, яка стає рабом власної насолоди і похоті, каже: «Скажи собі: «Ні!» Погуби свою власну похіть і бажання, і тоді спасеш і себе, і всіх тих, які поруч». Адже, яка користь людині, яка здобуде увесь світ, заставить обертатися довкола себе вселенну, але занапастить власну душу? Спасти свою душу може той, хто живе не для власної насолоди і задоволення, але вміє любити Бога і ближнього. Тому, щоб могти спасти свою душу, порятуймо ближнього, увійдімо в його життя, проблеми, і так як на Хресті Спаситель взяв на себе життя цілого людства, переймімося ближнім. Народна мудрість каже так: «Хочеш допомогти собі, допоможи ближньому», і тоді врятуєш свою душу. І це – те Євангеліє, задля якого вартує погубити власну душу, щоби її врятувати і отримати життя вічне.
[…]
Всемогутня, самозакохана сучасна людина, яка вміє читати і писати, знає буцімто все про світ, однак не знає правди про себе, бо не знає правди про Бога. І ось сила Царства Небесного полягає в тому, що світ починає просвічуватися хресною силою Божої любови через ділення віри.
[…]
Всім Вам хочу побажати досвідчити у своєму власному житті реальну і діяльну присутність спасаючої сили Божої, що ми не є покинуті, ми не є сам на сам із нашими негараздами, з бідою нашого життя, з труднощами, які переживаємо. Царство Небесне близько – це слово, яке сьогодні посилає нам Господь, коли святкуємо свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Амінь.
З проповіді Блаженнішого Святослава під час Архиєрейської Божественної Літургії у Патріаршому Соборі Воскресіння Христового у Києві (29.09.2013). Відеозапис.
