Про суть святкування празника Воздвиження виразно говорить наша літургійна традиція: «Воздвиження Хреста Господнього спонукує все створіння славити пресвяті страждання і розп’ятого Христа» (стихири Вечірні). У цей день у наших храмах урочисто виноситься хрест, прибраний квітами, для загального почитання вірних. У цей день ми цілуємо хресне знамення, творячи перед цим доземні поклони. У цей день строго постимо на згадку про спасенні страждання.
Однак чи це є правдивим почитанням Хреста Господнього? Чи це є правдивою вірою у Того, Хто через хресну смерть «як милосердний, з надмірної своєї доброти, оживив померлих, прикрасив і в небі жити сподобив»?
Якщо ми почитаємо Хрест лише у день празника Воздвиження чи лише у період Страсної седмиці (Страсного тижня), відмовляючись почитати його, а навіть зрікаючись нести його в інші дні нашого життя, то таку нашу віру і святкування можна назвати звичайною обрядовістю.
Що ж насправді означає почитати Хрест Господній? Означає його любити своїм життям, а отже безперестанно сповнюватись духом вдячності і любові до Того, Хто на ньому за нас постраждав. Це означає також нести свій хрест з великою вірою і радістю на всіх дорогах життя без нарікань про його важкість, про незручність, яку він приносить, про невигідність, про неможливість його нести. Неможливо належно почитати Хрест Господній і зневажати свій власний життєвий хрест. Неможливо наслідувати Христа, не розпинаючись з Ним, не йдучи Його слідами хресної дороги життя. Неможливо прийти до Воскресіння без смерті.
На Утрені празника Воздвиження священик урочисто виносить святий хрест з Святилища у Храм вірних. Таке винесення символізує, що дерево життя, яке росло у раю (Святилище є символом раю), насаджується на землі (Храм вірних є символом землі). Деревом життя називаємо Хрест Господній. Такий глибокий символізм нашої літургійної традиції спонукає нас не лише зовнішньо почитати Хрест, але дозволити йому, цьому дереву життя, пустити коріння у наших серцях. Тоді з вірою зможемо закликати словами Утрені: «Хресте Христовий, надіє християн, керманичу заблуканих, пристане в бурі, підпоро вселенної, лікарю недужих, воскресіння померлих, – помилуй нас!» Тоді ці слова не будуть лише чудовим християнським гімном, але матимуть глибокий сенс у нашому духовному житті.
Марія Ярема
