LOGOMARRONE SFONDO trasparente100200

Українська парафія в Римі

KATEDRALJNYJ HRAM

Жировицької Божої Матері і святих мучеників Сергія і Вакха

Жировицька Богородиця

Подорож до Великого посту. Неділя про Митаря і Фарисея

Nedila Mytaria i Fareseja 4Перед тим як воїн піде на фронт, тривалий час він проходить військовий вишкіл, мета якого фізично і психологічно приготувати чоловіка до воєнного мистецтва та загартувати на всі труди й невигоди військового життя.

Подібно чинить і свята Церква, наша добра Мати. Вона перед тим як нам, своїм дітям, подасть спасенну практику строгого Великого посту, спершу намагається приготувати нас духовно на подвиги 40-денного посту. Цій меті служать якраз чотири передпісні неділі, що їх починає неділя Митаря і Фарисея, а закінчує неділя Сиропусна. Під час богослужень цих неділь свята Церква наводить нам кілька біблійних образів: гордого фарисея і покірного митаря, навернення блудного сина, сцену страшного суду та вигнання наших прародичів з раю. Ці драматичні образи мають силу зворушити нас до глибини, показати Боже милосердя і Божу справедливість та переконати нас у важливості навернення, покаяння і спасення душі. Розважання про ці події має викликати в нас серйозне ставлення до посту, переконати в його необхідності та приготувати нас до самого посту.

Згадані передпісні неділі історично ввійшли до нашого церковного календаря в пізніших століттях, тоді, коли Великий піст уже став таким, як і сьогодні. Спочатку перед Великим постом додані неділі М’ясопусна й Сиропусна, а щойно відтак десь у VIII-IX століттях прийшли ще неділі Митаря й Фарисея та Блудного Сина.

Притча про митаря й фарисея

Ісус Христос у своєму навчанні досить часто послуговувався притчами, тобто оповіданнями, які легко й доступно пояснювали слухачам якусь моральну науку, правду чи чесноту. Притчу ми легко слухаємо і легко запам’ятовуємо її зміст.

Неділя Митаря і Фарисея отримала свою назву від притчі про митаря і фарисея, яку записав нам святий євангелист Лука у главі 18, 10-14. Тут Ісус Христос наводить дві протилежні постаті: гордого фарисея і покірного митаря. І на тих двох прикладах показує нам зло гордості і значення покори.

Фарисеї за часів Ісуса Христа становили релігійну секту, що відстоювала строге і легалістичне дотримання Мойсеєвого закону і традиції. Для них більше значила буква, аніж сам дух закону, їхня праведність полягала радше у показовому дотриманні Закону та різних дрібничкових приписів, аніж у практиці чеснот, до яких зобов’язував Закон. Вони вважали себе за ревнителів Закону, гордилися своєю фальшивою ревністю і дивилися згори на тих, що не належали до їхньої секти. Ісус Христос часто картав їхню дріб’язковість і облуду та прилюдно викривав їхнє лицемірство. «На катедрі Мойсея, – казав Христос, – розсілись книжники і фарисеї. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять... Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що людям замикаєте Царство Небесне! Самі не входите і не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти... Сліпі проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда... Назовні здаєтесь людям справедливі, а всередині ви сповнені лицемірства й беззаконня» (Мт 23).

Наша притча показує якраз типового фарисея. Хоч він прийшов до храму помолитися, та властиво він славить не Бога, а себе самого. Він не перепрошує Господа Бога за свої провини, але радше, будучи певним своєї праведності, навіть дякує Богові, що не належить до грішників. Він хвалиться своїм постом та чваниться своєю десятиною, яку дає на Божий храм. А проте дивиться з погордою на митаря, як на великого грішника.

А митар у почутті своєї гріховності не смів навіть очей піднести до неба, тільки покірно молився і бився в груди, кажучи: «Боже, змилуйся надо мною грішним» (Лк 18, 13). Його коротенька, але повна жалю й покори молитва до сьогодні служить за найкращий і щирий акт жалю за наші гріхи.

Ісус Христос закінчує цю притчу словами: «Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той, бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, – вивищений» (Лк 18, 14).

Митарі – від слова «мито», що значить оплата, – це були збирачі різних державних оплат за римської окупації Палестини. Римська держава мала двоякого роду податки: прямі й непрямі. Прямі податки збирали від земельної посілості і від прибутків, а непрямі – від продажу і закупів, від вивозу і ввозу з-за кордону. Прямі податки збирала сама держава, а непрямі вона виставляла на аукціон і продавала багатим купцям, які вже ті оплати збирали. Такий спосіб збирання оплат відкривав широку дорогу до всякого роду здирств, кривди і несправедливості тому, що ті купці, звані митарями, маючи від держави право збирати оплати, стягали їх без усякого милосердя. А все, що вони зібрали понад те, що заплатили державі, було їхнім особистим зиском. Тож нічого дивного, що в очах народу митарі не мали доброї слави, їх загалом вважали за нечесних, прирівнювали до грабіжників, грішників і поган та погорджували ними. Митарі не могли бути свідками в суді, бо їхнє слово, як нечесних людей, не мало ніякої сили.

Духовне значення притчі

Ця притча свідчить, що Господь Бог не дивиться на особу чи її стан, але дивиться на її серце й душу. Тут розуміємо правдивість слів Святого Письма, в якому сказано: «... Бог гордим противиться, а покірливим дає благодать» (1 Пт 5, 5).

Тож зрозуміло, що Бог не прийняв молитви чванькуватого й гордого фарисея, зате вислухав молитву покірного митаря. Гордість належить до головних гріхів і є найбільшою перепоною до навернення і покаяння, а покора – це початок справжнього навернення і основа правдивого покаяння й посту.

Отже, свята Церква бажає, щоб і ми, наближаючись до Великого посту, готувалися до нього великою покорою та свідомістю нашої гріховності, бо тільки тоді буде в нас добра воля до скрухи серця, посту й покаяння. Без покори нема навернення, нема жалю за гріхи й нема повернення до Бога.

У тому дусі складені й наші літургійні богослуження й молитви на неділю Митаря й Фарисея. Богослужбові тропарі, стихири й утреній канон багато разів підкреслюють і вихваляють чесноту покори, а ганять фарисейську гордість. «Душе моя, – співаємо на стихирах вечірні, – зрозумівши різницю між фарисеєм і митарем, зненавидь гордовитий голос першого, а наслідуй сокрушенну молитву другого і взивай: Боже, очисти мене грішного і помилуй мене».

«Тікаймо від фарисеєвої хвальби, – сказано в кондаці, – і навчімося митаревої величі слів смиренних, і кличмо у покаянні: Спасителю світу, очисти рабів Твоїх.

Покутні тропарі – символ правдивої покори

У богослужбі на неділю Митаря і Фарисея три тропарі заслуговують на окрему увагу з огляду на свій молитовно-покаянний і повний покори настрій. Ці тропарі свята Церква співатиме на кожній недільній утрені від сьогодні аж до п’ятої неділі посту. Вони задають тон не тільки передпісним неділям, але й цілому Великому посту. Ось їхні слова:

«Покаяння двері відчини мені, Життєдавче! Бо дух мій зрання підноситься до Твого святого храму, маючи храм мого тіла увесь осквернений. Але Ти, будучи щедрим, очисти мене Твоєю добросердечною милістю».

«На стежку спасення настав мене, Богородице! Бо заплямив я душу соромними гріхами та в лінивстві провів я все моє життя, але Твоїми молитвами визволи мене від усякої нечистоти!».

«Роздумуючи, окаянний, над безліччю вчинених мною гріхів, жахаюся на згадку про день Страшного Суду. Та надіючися на ласку Твого милосердя, як Давид, взиваю до Тебе: Помилуй мене Боже, по великій Твоїй милості!».

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. Пізнай свій обряд. Видавництво «Свічадо», Львів 2004.

Більше матеріалів з архіву НовинСтатей та Життя парафії

ugcc

Українська греко-католицька Церква

ugcc

Апостольський екзархат в Італії

ugcc

Українська парафія в Римі