LOGOMARRONE SFONDO trasparente100200

Українська парафія в Римі

KATEDRALJNYJ HRAM

Жировицької Божої Матері і святих мучеників Сергія і Вакха

Жировицька Богородиця

Проповідь Блаженнішого Святослава в Неділю митаря і фарисея, 13 лютого 2022 року (відео)

Nedilia Mytaria i faryseia 13.02.2022Боже, змилуйся надо мною грішним! (Лк. 18, 13)

Всечесні та преподобні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Дорогі парафіяни нашого Патріаршого собору в Києві!
Дорогі сини і доньки нашої Церкви в різних куточках України та світу, що моляться разом із нами за допомогою цієї живої трансляції!
Дорога молоде! Дорогі діти!

Христос народився!

Починаючи з цієї неділі, Христова Церква впроваджує нас у час підготування до Великого посту. Наступні чотири неділі, кожна з яких буде позначена певним Божим словом, певною глибокою думкою, підводитимуть нас до покаянного періоду Чотиридесятниці.

Сьогодні ми чуємо притчу про митаря і фарисея, про двох чоловіків, що, як-от і ми тепер, прийшли до храму. Вони стали молитися. Молитва одного спричинила засуд, а іншого – відкрила оправдання, спасіння в Божих очах.

У чому полягала відмінність тих молитов і що нинішнє Боже слово хоче нам сказати, чого прагне нас навчити?

Якщо ми поглянемо на молитву фарисея, то в ній на першому місці було слово про власне «я». Він так і починає: «Дякую, що я…», а потім перелічує всі свої добрі діла. Розказує Богові про свою праведність і дякує, що він не такий, як інші. Це молитва гордині, – молитва, яка на першому місці ставить власні вчинки, дії та сконцентрована на власній праведності. Цілковито зосереджений на власному «я», фарисей відтак відчуває свою велич, понижуючи іншого.

Молитва митаря цілком інша. Він каже: «Боже, змилуйся надо мною, грішним!». Кого чоловік ставить на перше місце? На кого надіється? На чиє милосердя спирається у своєму проханні? Митар цілковито покладається на Бога, на Його силу, а не на власні вчинки. Бо він усвідомлює, що нічим не заслужив на Господнє милосердя. Чоловік не згадує власних вчинків, яких, мабуть, соромиться, а наголошує на тому, ким є Бог, що Він милосердний за своєю природою. Божа милість до людини не спричинена, не визначена і не обмежена людською праведністю чи гріховністю. Митар виявляє в молитві свою покору – і Бог його підносить, виправдовує, дарує йому своє милосердя, яке чоловік у своїй короткій молитві урочисто проголошує і яке виявляє готовність прийняти.

Коли ми замислимося над цими двома різними молитвами, то почуємо Боже слово, яке впроваджує нас у молитву Божого народу. Ми зауважимо глибоку істину, яку фарисей через свою гординю недобачив, втратив чи забув. Натомість митар дотримався цього правила молитви, можливо, несвідомо, спонтанно прив'язуючи до нього особисту історію. Ця істина, яку нам відкриває Боже слово, полягає в тому, що будь-яке звернення Божого народу до Всевишнього починалося з пам'яті. Молитва патріархів, пророків і царів Старого Заповіту розпочиналася із пригадування Божих діл, які Він учинив в історії того народу і в яких себе об'явив, показав. Ця пам'ять слугувала основою кожної людської справи і молитви. Усі великі старозавітні праведники, перш ніж про щось просити, казали: Боже, як Ти колись рятував свій народ, як милосердився над нашими гріхами, то чи ж сьогодні Ти вчиниш інакше? Співає псалмоспівець: «Згадай про Твоє милосердя, Господи, і про Твою милість, вона бо споконвіку. Гріхів юности моєї і переступів моїх не згадуй, з милосердя Твого згадай мене, о Господи, доброти Твоєї ради!» (Пс. 25 (24), 6-7).

Молитва Божого народу не представляла перед Господнім обличчям праведності людини, її заслуг чи добрих вчинків, а спиралася на пам'ять про Божі діла, які врятували той народ, дали йому можливість існувати і дарували свободу. Пам'ять не про власні заслуги та вчинки, а про Бога, Його милосердя і порятунок є фундаментом справжньої молитви, яку сьогодні об’являє нам Боже слово і якої Христова Церква хоче нас навчити.

Слухаючи слово Євангелія про необхідність пам'яті, а відтак повної довіри до Бога, який об'явився у своїх ділах милосердя та порятунку власного народу, і ми стоїмо сьогодні в цьому святому храмі. Ми прийшли в час великої народної тривоги. Увесь цивілізований світ дивиться на Україну. Багато хто вважає, що ми у великій небезпеці, а Київ, Україна – небезпечне місце на землі, звідки відкликають своїх громадян, дипломатів...

Якою має бути сьогодні наша молитва? Відгукуючись на Боже слово, яке ми щойно чули, згадаймо великі діла Божі стосовно нашого народу в новітній історії.

Згадаймо, що цього року святкуватимемо 35-річчя Грушівського об'явлення. Можливо, хтось із вас пам’ятає, що ще в дрімучі радянські часи в Грушеві (це маленьке село біля Дрогобича у Львівській області) до нашого народу прийшла Мати Божа. Це об'явлення ми називаємо благовіщенням нашої свободи. Тоді Пречиста Діва Марія начебто відкрила нам Божий задум про Україну, про те, що імперія зла розпадеться. І це буде не людським, а Божим ділом.

Згадуймо далі. Цього тижня, 17 лютого, ми святкуватимемо 130 років із дня народження патріарха Йосифа Сліпого, ісповідника віри, в'язня сталінських концтаборів, що перший розказав світові про Україну, яка за своє бажання бути свобідною заплатила великими жертвами. «Гори трупів і ріки крові», – так сказав про наші землі перед могутніми світу цього патріарх Йосиф Сліпий, будучи свідком «мовчазної» і стражденної Церкви, яка пішла на муки і хресне розп’яття разом зі своїм Спасителем і народила численних, досі не знаних мучеників та ісповідників християнської віри ХХ століття.

Згадаймо воскресіння нашої Церкви-мучениці. Вона вийшла з підпілля так само, як Христос вийшов із запечатаного і закритого каменем гробу. Ми є свідками того, що це Боже діло. Коли ми виходили з підпілля, то не могли собі уявити, до якої свободи Він нас кличе. І ми питаємо сьогодні: чи те воскресіння було Твоїм жартом, Боже?!

Воскресіння нашої Церкви стало наче каменем, який розбив колоса на глиняних ногах, і розпався Радянський Союз – тюрма народів, як про це читаємо у пророка Даниїла (пор. 2). Це сталося тільки силою Божою! Бо тоді могутні світу цього, ні в Москві, ні у Вашингтоні, не могли собі уявити, що цей колос одного дня впаде. І ми питаємо сьогодні: що означає це Боже діло? Чи той колос знову встане на глиняні ноги?

Згадаймо, як силою Божої благодаті воскресла Україна, як вона відновила свою державність, соборність, за яку змагалися цілі покоління наших попередників. Ми знаємо, що це було діло Боже. І знову питаємо: Боже, чи це був Твій жарт? Чи Ти нас тільки спокусив запахом тієї свободи? А тепер хочеш її відібрати?

Стоячи зараз у нашому Патріаршому соборі, просімо: Боже, задля тих Твоїх величних і дивних діл, які Ти виявив нашому народові, помилуй і порятуй нас і сьогодні! Твої діла невідкличні так само, як Твоє воскресіння з мертвих – подобається це комусь чи ні. Не зважаючи на наші гріхи чи заслуги, збережи нашу свободу, як Ти 35 років тому її нам благовістив, а 30 років тому дарував. Захисти Україну, поглянувши на святість Твоєї Церкви-мучениці, Твого народу, до якого Ти прийшов принести спасіння.

Разом із праведним митарем взиваймо про Боже милосердя. Кажімо: Боже, змилуйся над нами, грішними. Нехай Твоє милосердя виявиться сильнішим за людську гординю. Ти сьогодні нам кажеш: кожен, хто вивищується, буде понижений. Ми знаємо, що Ти виловлюєш могутніх світу цього ілюзією їхньої могутності і скидаєш їх із престолів, а підносиш своїх смиренних дітей. Ми пам'ятаємо Твої діла щодо Твого народу. На них сьогодні покликаємося, їх сповідуємо і на них надіємося. Змилуйся над Україною, на Тебе надіємося, Тебе славимо, у Тебе віримо і Тобі молимося: Боже, змилуйся над нами, грішними. І знаємо, що вийдемо з цього храму врятованими Твоєю силою і благодаттю. Амінь.

+ СВЯТОСЛАВ
Патріарший собор Воскресіння Христового
Київ, 13 лютого 2022 року

Більше матеріалів з архіву НовинСтатей та Життя парафії

ugcc

Українська греко-католицька Церква

ugcc

Апостольський екзархат в Італії

ugcc

Українська парафія в Римі