Неділя 31-ша по Зісланні Святого Духа. Перше послання Апостола Павла до Тимотея 1, 15-17
15. Вірне це слово й повного довір’я гідне, що Христос Ісус прийшов у світ, щоб спасти грішних, з яких я – перший. 16. Але я був на те помилуваний, щоб Ісус Христос на мені першім показав усю свою довготерпеливість, на приклад тим, що мають увірувати в нього на вічне життя. 17. Цареві ж віків, нетлінному, невидимому, єдиному Богу честь і слава на віки вічні! Амінь.
У тридцять першу неділю по Зісланні Святого Духа в першому читанні Святої Літургії Церква устами Св. Апостола Павла закликає нас повірити в правду про те, що спасіння приходить через Христа, а найбільшими грішниками є ми самі. Щодо останнього, то у кожній Божественній Літургії повторяємо цю правду у молитві перед Святим Причастям: «Вірую, Господи і ісповідую, що Ти єси воістину Христос, що прийшов у світ грішників спасти, з яких перший я». Перший я, а не мій сусід, мій чоловік чи моя жінка, брат чи сестра, знайомий чи подруга, отой наркоман чи ота дівчина легкої поведінки. Ні, перший грішник – це я. Не віриться? Не віриться нам самим, що ми можемо бути найбільшими у світі грішниками? Нам здається, що можливо ми і грішні, але вже ж точно не найгрішніші? Що навколо є набагато більші грішники? А подивімося, що пише про себе Св. Апостол, той, який став верховним учнем, який потрудився більше за інших, який за земного життя чув і бачив невимовні речі. Він пише, що є найбільшим грішником і стверджує Тимотеєві, улюбленому учневі, що це його слово гідне повного довір’я. Чи це лукавство Апостола? В жодному разі. Апостол знає, скільки благодаті отримав від Господа. Знає, що більшість інших отримали її менше. Знає і визнає, що грішить перед Богом. І свої гріхи вважає за найважчі у світі провини, бо ж дана йому була благодать надмірна, а від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть; а кому повірено багато, від того більше зажадають (Лк 12,48). Усвідомивши свою гріховність, Св. Павло усвідомлює також усю силу Бога, Який його помилував. Те, що він помилуваний, каже далі Апостол, є свідченням найбільшої довготерпеливості Господа і прикладом Його довготерпеливості до всіх інших. Найбільший грішник – найбільша довготерпеливість. В таких категоріях оцінює Апостол себе і Бога, Якого по праву зве єдиним невидимим і нетлінним Царем віків.
Якщо Апостол називав себе найбільшим грішником, будучи одним з найбільших Святих, то як же ж з нами? Чому нам важко назвати себе найбільшими грішниками і щиро в це вірити? Чому так легко судити інших? Бо якщо я найперший грішник, то як можу осуджувати іншого, більш праведного за мене (бо ж я єдиний у світі найбільший грішник!)? Якщо когось суджу, то значить відчуваю себе хоч трохи кращим за нього. Бо чи судить незграбний незграбного, а злодій злодія? А з іншої сторони, якщо я відчуваю себе хоч трохи кращим бодай за одну людину на світі, то чи можу нелицемірно приступати до Святих Тайн, перед якими визнаю себе словами молитви найбільшим грішником?
Якщо Апостол мислив в категоріях найбільший грішник – найбільша довготерпеливість, то ми часто мислимо в категоріях найбільший праведник – найбільша нагорода. Хто ж має рацію: Апостол Павло чи ми?
Марія Ярема
