Господи, Господарю мого життя, Ти усе подав мені. Насадив мене на землі живучих, огородив мене Твоєю турботою і любов’ю, видовбав у мені глибоке серце, вибудував у мені великі таланти, найняв душевні сили, щоб ростили мене, і відійшов, даруючи мені повноту свободи. Я наче Твій виноградник, мій Господи.
Однак мої душевні сили, по природі добрі, я став вживати проти природи, і вони занапастили мене. Коли приходить пора, щоб принести Тобі плід, і Ти посилаєш до мене Твоїх слуг – бідних, плачучих, потребуючих людей – я їх схоплюю своїм сумом, нудьгою або гнівом, б’ю своїм грошолюбством або розпустою та вбиваю своїм марнославством або гординею. Ти посилаєш інших слуг, більших від перших, та я чиню те саме.
Нарешті приходиш Ти Сам, Сину Божий у Святих і страшних Тайнах, але я і на Тебе, чи краще сказати, найбільше на Тебе, спрямовую свій сум, дорікаючи, що Ти не даєш мені радості; свою нудьгу, звинувачуючи Тебе, що Ти не даєш мені життєвих можливостей; свій гнів, кажучи, що Ти жорстокий до мене; своє грошолюбство, нарікаючи, що Ти не даєш мені необхідного; свою розпусту, будучи незадоволеним своїм сімейним чи несімейним життям; своє марнославство, висуваючи Тобі безглузді претензії; свою гординю, відкидаючи Тебе цілковито.
Господи, знаю, що заслуговую лютої кончини. Знаю, що спадає анатема на того, хто Тебе не любить. Знаю, що приходиш швидко. Але благаю, не вигуби люто мене, причасника твого Тіла і Крові. Не відхили від себе мене, Твого учня. Не дай мені ніколи цілковито відкинути Тебе, Каменю життя, а й частково не дай Тебе відкидати, але будувати усе своє буття на Тобі. Дай мені стояти у вірі, бути мужнім, усе діяти в любові. Нехай мої душевні сили, дані Тобою для зросту, а не для падіння, служать мені у повсякчасному приношенні добрих плодів. Благаю Тебе, нехай так буде.
Марія Ярема
