Євангельський уривок одинадцятої неділі по Зісланні Святого Духа (Мт 18, 23-35) являє собою притчу про царя, який зводить рахунки. Постава царя дивна для людської логіки і воднораз дуже благородна. На початку цар чинить справедливий суд: оскільки підданий не має чим повернути борг, то його звелено продати в рабство, а з ним усіх його найближчих. Лише в такий спосіб можливо було частково повернути борг, але далеко не повністю. Зрозумілим є благання боржника про милосердя. І тут несподівано постава царя радикально змінюється: від справедливості до милосердя. Його справедливість увінчується милосердям. І то незвичайним. Не просто потерпіти ще. Почекати ще деякий час. Дати боржникові ще один шанс на повернення боргу. Ні. Але простити увесь борг. Для бідного слуги великим змилуванням була би навіть згода пана почекати. Про те, щоб цар відпустив борг, він і думати не міг. А тут цар багатократно перевершує його надію на милосердя, оскільки милосердиться цілковито.
Мабуть такий поступок царя мав би зробити слугу щонайщасливішою людиною. Він напевно мав би повертатися додому з великою радістю, щоб розділити її з дружиною, дітьми, друзями. Але очевидно слуга навіть нездатний був оцінити жест царя. Не був навчений бути вдячним. Не був він спроможний радіти. Не був здатний полюбити свого пана, який дарував йому такий великий борг. Бо хто, перебуваючи у великій і дуже непересічній радості, піде душити свого боржника чи навіть ворога? Той, хто правдиво радіє, не мучить серце негативними почуттями. А той, хто наповнив серце вщерть любов’ю, не може вмістити туди ненависть. Слуга лукавий однак, щойно вийшовши з дому свого благодітеля, уже не має ні радості, ні любові. Кидає у темницю свого співслугу, замість того, щоб поділитися з ним радістю та любов’ю. Але не міг він ділитися тим, чого не мав. Тому і милосердя пана знов змінилося на справедливість. Бо ж лукавий слуга не вмів прийняти милосердя, зате вмів виявляти справедливість. Не хотів милосердя, воно й відступило від нього. Прагнув справедливості, її ж отримав сам.
І так воно з кожним з нас. Якщо не вміємо бути милосердними та прощати братам, то не можемо і не вміємо навіть прийняти милосердя. І тоді лишається справедливість. А хто з нас встоїться перед справедливістю Божою?
Марія Ярема
