Христос – Слово Отця, Світло, скероване до кожного з нас
«Ісусе, сину Давидів, помилуй нас!»
[…]
В Євангелії сьомої неділі по Зісланні Святого Духа (Мт 9, 27-35) ми бачимо Ісуса Христа, Який зближається до людини, яка за Ним плаче, яка чекає зцілення. У Святому Письмі ми бачимо образ Бога, Який спішить до людини. Наш Бог – не є Богом, замкненим самим у собі. Святе Письмо каже, що Бог – світло і в Нього жодної темряви немає. […] У своєму Синові Єдинородному Господь Бог звертає до нас своє відвічне Слово. Бог не є безмовним, не є німим, коли бачить біль людини і чує її голос та прохання про допомогу. Він посилає своє Слово. Він сам є Словом. Христос – Слово Отця, скероване до кожного з нас.
У сьогоднішньому Євангелії йдеться про два оздоровлення. З одного боку, Господь Бог повертає зір сліпцям, які благають Його молитвою про помилування. А з другого боку, ми бачимо оздоровлення глухонімого, одержимого духом, що позбавляв його і дару спілкуватися, і дару чути. Можна сказати, що в цих двох чудах Господь Бог каже нам одне і теж. Він зціляє здатність людини бачити і чути Бога. Він зціляє здатність людини спілкуватися з Богом, приймати світло, яке від Бога до людини скероване, а також мати слово, бути словесною людиною, яка у собі носить Слово Боже, Його чує і Ним промовляє до цього світу.
Часто так стається, що інколи ми, які бачимо, чуємо і говоримо, в певний момент свого життя сліпнемо і німіємо, коли перестаємо бачити Бога і чути Його Слово. Ми сліпнемо, коли наша злість, наші гріхи, наші пристрасті затемнюють нам очі. Ми німіємо, коли говоримо неправду, пустословимо. Каже Господь, що людина на Страшному суді здасть звіт за кожне слово, яке вийшло з її уст. На іншому місці Господь каже: «Не те, що входить в людину, її опоганює, але те, що з неї виходить». Тобто злі думки, слова, діла, все те, що виходить з її серця, і робить людину темрявою. Пророк Ісая каже: «Очима будуть дивитися і не побачать, вухами будуть слухати і не почують». Замовкне людина у своїй здатності промовляти, якщо вона відокремлює себе і своє життя від Господа Бога. Але Ісус спішить назустріч, стає нашим Світлом, нашим Словом, відкриває нам здатність бачити присутність Бога між нами і чути слово Боже, яке Він вкладає в наше вухо. «Слухай Ізраїлю, бо Господь Бог до тебе промовляє!» – це був однин з найважливіших закликів до старозавітного Божого люду.
[…]
З проповіді Блаженнішого Святослава під час Божественної Літургії в Ждині (Польща) на «Ватряному полі» з нагоди відзначення 70-ліття акції «Вісла» (23.07.2017). Аудіо запис.
Будучи незрячими, побачили Бога
[…]
У Священному Писанні ми постійно натрапляємо на слово про нашого Бога, Який є світлом. Євангелист Йоан прямо каже, що Бог є світлом і нема в Ньому ніякої темряви. Ісус Христос, Син Божий, є воплоченим Світлом, котре світить у темряві і котрого темрява не може обійняти. Людина, яка не вірить в Бога, часто представлена в образі незрячої особи. Бо Господь Бог сотворив людину як вмістилище, в яке Він хоче вкласти своє світло. Та щоб прийняти, сповнитися тим світлом, потрібна віра. Віруюча людина сповнена Божим світлом і здатна бачити, коли навколо темрява.
І ось у сьогоднішньому євангельському читанні (Мт 9, 27-35) ми чуємо розповідь євангелиста Матея про двох сліпців, які пустилися в дорогу за Ісусом, ішли з Ним і з усього серця взивали: «Сину Давидів, змилуйся над нами». Можливо, серед людей, які їх оточували, вони якимсь внутрішнім зором побачили саме Ісуса. Вони відрізнялися від багатьох книжників і фарисеїв, які на власні очі бачили чуда, що їх чинив Ісус Христос, але не вірували в Нього. Сліпці розгледіли Його очима віри і визнали перед всіма, що Ісус Христос, як Син Давида, є довгоочікуваним Месією, тобто єдиним, хто може дати їм зцілення. Вони, будучи незрячими, побачили Бога, Який до них прийшов, побачили Джерело свого життя і світла. Навіть більше, вони, будучи незрячими, побачили своє майбутнє. Бо майбутнє, наша надія на завтрашній день, лежить у Богові. Продовжуючи сьогоднішню історію, треба сказати, що ті сліпці ішли за Христом, поки Він не дійшов до хати, і знову до Нього приступили. Цікаво, що Ісус не питає тих прохачів, що вони від Нього потребують. А ставить набагато глибше запитання: «Чи ви вірите, що Я можу це зробити?». Він знав, що вони хочуть зцілитися від сліпоти, яка робила їх маргінальними в цьому суспільстві, не давала надії на майбутнє. Сліпці відповіли: «Віримо». Тоді Христос торкається їхніх очей і зцілює. Коментуючи цю подію віри, яка є прозрінням, що дає можливість побачити майбутнє, віднайти Бога, один із учителів Церкви IV століття, Іларій з Пуатьє, каже так: «Ці сліпці спочатку повірили, а потім побачили, бо дуже часто ми хочемо навпаки: спочатку побачити, а потім повірити».
[…]
З проповіді Блаженнішого Святослава під час Божественної Літургії з нагоди Всеукраїнської прощі до Зарваниці (19.07.2015). Відео запис.
Вірою проникати в глибину дійсності та розв'язувати німоту
«Ісусе, сину Давидів, помилуй нас!»
У сьогоднішньому Євангелії (Мт 9, 27-35) ми бачимо Ісуса Христа між людьми. Можемо сказати, що Ісус як Бог є зі своїми людьми, зі своїм народом. І ось очевидно, що серед людей ніхто Його не лишає в спокої, ми чуємо, що два сліпці кричать, кличуть за Ним, кажучи: «Ісусе, сину Давидів, помилуй нас!» Цей клич – це був не просто якийсь оклик, але це була привселюдна ісповідь віри, тому що називаючи Ісуса Христа сином Давида, цих двоє незрячих серед міста проголошували те, що Він є Месією, є Тим, на Кого чекає той народ, є Тим, в Якого можна знайти відповіді на всі питання і в Якому є ключ вирішення всіх проблем. І ось вони прийшли, щоби свою проблему вирішити, просячи Його, щоб стати зрячими.
У Святому Письмі «бачити», «бути зрячим» означає бути віруючим. Віра – це є особлива властивість людської особи проникати в глибину дійсності, бачити набагато глибше, ніж це можуть зафіксувати лише тілесні очі, і тому віра часто ще називається прозрінням, просвіченням людини. Коментуючи те що сталося, єпископ Іларій з IV століття з міста Пуатьє, каже так: «Вони побачили, тому що вони увірували, а не тому вони увірували, що побачили. Саме через те, що вони очима віри так могли проникнути в глибину цього, що діється, і побачили живого Бога, Який є перед ними, саме тому вони могли прозріти у своєму фізичному, тілесному вимірі».
Друге оздоровлення, яке робить Ісус Христос, це оздоровлення німого, який був у владі нечистого духа. Св. Йоан Золотоустий каже, що така людина, яка є у владі злого, не може молитися, не може до Бога промовляти і тому вона є німа, і тоді вона не може спілкуватися з іншими особами. Німота – це нездатність людини спілкуватися з іншими людьми. Особа добре розвивається і росте саме тоді, коли вона спілкується із своїм ближнім, тому що людина є істотою суспільною. Лише в міжособових стосунках людина може бути собою, може бути вільною, може бути повноцінною. Христос, оздоровляючи цю недугу, начебто звільняє людину від рабства, ламає межі, які є між тою людиною і її ближнім, і тоді ця людина не просто говорить про Бога, але вона говорить про Бога до свого ближнього, вона стає носієм Божого Слова, проповідником Євангелія, хоч і Христос наказував нікому не казати. Однак те, що ця людина пережила, не можна було стримати, не можна було замовчати і не можна було не побачити.
«Ісусе, сину Давидів, помилуй нас!»
Я думаю, що стан сучасної людини, наш стан, в якому ми живемо, є дуже часто подібний до обставин тих оздоровлених у сьогоднішньому Євангелії. Ми знаємо, що ще наприкінці XIX століття німецький філософ Ніцше проголосив смерть Бога. Він начебто констатував, що сучасна людина осліпла, вона більше не шукає Бога, начебто Його не потребує. Викидаючи Бога із свого життя та думаючи, що сама може зрозуміти дійсність, в якій живе, людина стає нездатною проникати своїм зором в глибину того життя, в якому живе. Не бачить і не розуміє причин і наслідків всього того, що з нею стається. Але наприкінці XX століття багато-хто з науковців говорить про смерть ближнього. Погляньмо, як часто ми живемо у великому місті, а ми блукаємо серед людей у місті, як у пустелі, довкола нас знаходяться люди, яких ми не знаємо, з якими ми не спілкуємося. Скільки людей кожного дня їздить метром разом, але кожний їде німий, з ніким не заговорить, не поспілкується. Як часто ми живемо у багатоповерхових будинках, але ми не знаємо навіть імені нашого сусіда. Як часто сучасна людина не вміє творити нормальні, міжособові стосунки і спілкуватися із своїми ближніми. Один психолог казав, що ми сьогодні боїмося дивитися один одному в очі. Чому? Тому що дивитись на померлого є неприємно. Якщо я не вмію бачити у своєму ближньому людину, особу, з якою я хочу спілкуватися, то мені соромно їй поглянути в очі. Отож, як потрібно сьогодні сучасній людині віри в Бога, віри, яка допомогла б то на кінець їй прозріти, віри, яку ми отримали як великий скарб від князя Володимира у Тайні Хрещення, і якою була освічена Київська Русь. Як ми потребуємо сьогодні носіїв Божого Слова, проповідників Христового Євангелія, які не бояться вийти назустріч незнайомій людині і першими до неї заговорити, вигнати цього німого духа, який так часто тримає нас у неволі. Як нам потрібно отого Сина Давидового побачити і пережити присутнього між нами для того, щоби наново почути себе повноцінними людьми.
«Ісусе, сину Давидів, помилуй нас!»
[…]
Як сьогодні просвітити і зробити зрячою сучасну людину? Як сьогодні нам вірою ділитися? Як сьогодні нам, віруючим XXI століття, проповідувати Слово Боже у сучасній культурі? Ми сьогодні всі разом кличемо: «Ісусе, сину Давидів, помилуй нас, наш народ, нашу Церкву, нашу державу, допоможи нам знову стати віруючим і повноцінним Твоїм народом, а відтак змогти промовити словом віри до своїх ближніх».
[…]
Нехай Пречиста Діва Марія, Яка першою побачила, почула і повірила, буде нашою Учителькою і Провідницею у проповіді Божого Слова сучасній людині. Амінь.
З проповіді Блаженнішого Святослава на відкритті Синоду Єпископів УГКЦ (11.08.2013, Патріарший собор Воскресіння Христового у м. Києві). Відеозапис.
Віра є здатністю бачити і чути Бога
[…]
У сьогоднішньому Євангелії (Мт 9, 27-35) ми чуємо, як Христос оздоровляє два види хворих. У першій частині євангельського читання ми чуємо, як Він відкриває очі двом сліпцям, які йшли за Ним і просили Його про оздоровлення. У другій частині Євангелія ми чуємо, як Він виганяє глухого і німого духа з людини для того, щоб привести її до повноцінного духовного і фізичного життя. Святий Йоан Золотоустий, коментуючи ці події, каже: «Сліпці стали зрячими завдяки тому, що вони мали відкриті духовні очі, якими розпізнали в особі Ісуса Христа воплоченого Бога, єдине Джерело повноцінного, інтегрального людського життя».
Господь Бог покликає людину до спілкування із собою і для цього дає їй необхідні духовні органи чуттів. Але справжньою здатністю бачити, чути Бога, а відтак голосити Його слово, є віра. Це віра уможливила, що сліпці сказали Христові: «Так, віруємо», – і почули Христові слова: «Нехай вам станеться за вашою вірою». Віруюча людина є здатна своєю духовною далекозорістю увійти в глибину всього того, що вона бачить довкола. Хіба що лиш сліпець, дивлячись на безкрає море […], може не добачити моря любові нашого Бога, Його величі, Його невичерпної сили і благодаті. Лише сліпий, дивлячись на сяйво сонця, може не побачити в ньому сяйва Божественної слави, до якої Господь Бог покликає людину. Лише глухий, слухаючи Слово Боже, не чує того слова, яке сьогодні […] Господь Бог нам посилає.
[…]
Нехай Святий Дух допоможе, щоб і нам сталося за нашою вірою!
[…]
З проповіді Блаженнішого Святослава під час Божественної Літургії в Ялті з нагоди виставлення для почитання мощів Св. Климента Римського (22.07.2012). Аудіозапис.
