Неділя 7-ма по Зісланні Святого Духа. Послання Апостола Павла до Римлян 15,1-7
1. Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати. 2. Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування. 3. Бо й Христос не собі догоджав, а як написано: «Зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене». 4. Все бо, що було написане давніше, написане нам на науку, щоб ми мали надію через терпеливість й утіху, про які нас Письмо навчає. 5. Бог же терпеливости й утіхи, за прикладом Христа Ісуса, нехай дасть вам, щоб ви між собою однаково думали за Христом Ісусом; 6. щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа. 7. Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас у Божу славу.
У першому читанні Святої Літургії сьомої неділі по Зісланні Святого Духа чуємо настанови Апостола Павла допомагати безсильним, догоджати іншим, однодушно славити Бога. Апостол пояснює, що такі настанови не є надмірними вимогами, сам Христос подав досконалий приклад, як слід догоджати ближньому і нести немочі безсильних. Христос прийняв на себе зневаги, які належалися іншим, і дарував їм честь, яка належалася Йому. Догоджав іншим, хоча усяке догоджання Йому мало би бути принесене.
Апостол Павло закликає християн до надії через терпеливість і утіху. Догоджання іншим не повинно ввести християнина у сум чи безнадію, але навпаки, у несенні тягарів ближнього, у терпінні, має бути присутньою надія з терпеливістю та утіхою. Бо наш Бог є Богом терпеливости й утіхи, Який постраждав за нас і приніс радість спасіння.
Апостол просить в Бога однодушності для християн, приймання один одного, життя за Христом Ісусом. Св. Павло знову ж таки пригадує, що приймати один одного, а не судити, не відкидати, не нехтувати один одним, є тим, що Христос явив нам, прийнявши нас у Божу славу. Тому й християни, як Його послідовники, повинні думати так як Христос, жити за Його прикладом. Якщо кожен християнин думатиме за Христом, то не важко буде однодушно і одними устами славити Бога Отця. Якщо ж кожен догоджатиме собі, а не іншому, тоді однодумність неможлива; і навіть якщо уста спільно хвалитимуть Бога, то однодушності все ж не буде.
А Бог наш – Бог терпеливости й утіхи, Який поніс немочі безсильних і прийняв їх у Божу славу. А ми, Його послідовники, хіба можемо бути рабами самодогоджання і нетерпеливости, несучи лише власні тягарі та не приймаючи один одного?
Марія Ярема
