П’ятниця, 3 червня 2022 року

День восьмий – «Служіння ближньому в потребі» (Єв. від Івана 17, 18–24). 

Роздуми восьмого дня Декади. Парафія – це духовний дім, дім Батька, у якому люди зустрічаються з Богом, діляться одні з одними радощами і смутком, у якому пропонують підтримку тим, хто шукає відповіді на життєві питання, у якому допомагають загоїти рани, завдані життєвими випробуваннями і трагедіями. Парафія – це місце, де люди можуть пізнати Божу любов і доброту через відкрите серце та добрі діла Христових учнів. Хто найбільше потребує нашої допомоги? Безхатченки, бідні, сироти, вдови, люди з особливими потребами, самотні, сім’ї, у яких чоловіки або жінки перебувають на війні або загинули, тощо. Це наші сусіди, які живуть біля нас. Нам важко їх зрозуміти, якщо ми самі ніколи не переживали того, що переживають вони. Ми щасливі, що маємо родину і друзів, які зможуть допомогти нам у скруті. Але уявімо на секунду, що в одну мить увесь світ від нас відвернувся. Нам тоді здається, що і сам Бог про нас забув. Саме в такій найскрутнішій ситуації найціннішим є добре слово і жест доброти з боку справжнього християнина. Якщо ми справді маємо намір увійти в Царство Небесне разом із Христом, тоді візьмімо близько до свого серця Його слова: «Бо все, що зробили ви одному з найменших оцих, те Мені ви зробили» (Мт. 25, 40).

Роздуми в час війни. Предвічний Бог є не лише нашим мудрим Творцем, а й невтомним Помічником у духовному та фізичному житті. Він – наш найкращий Цілитель, який ділиться своєю мудрістю і знаннями з медпрацівниками, що жертовно служать іншим і роблять все можливе, щоб рятувати життя наших братів і сестер українців. Господь дає нашим лікарям – які рятують життя багатьох поранених військових та цивільних людей у лікарнях у тилу та в мобільних шпиталях у прифронтових зонах, працюючи на межі людських можливостей – особливу витривалість та сили тіла, душі і духа; наповнює їхні серця своїм милосердям, любов’ю і терпеливістю. Кожен із нас, чи в діаспорі, чи в регіонах відносного миру, має можливість долучитися до волонтерських ініціатив коштами, медикаментами, засобами гігієни, одягом і т. п. Волонтерство об’єднало нас, а служіння ближньому в потребі зробило нас ближчими одне до одного, ми стали сильнішим народом, почали позбавлятися заздрощів, нарікань та егоїзму, а через благодійні ініціативи відновили сенс власного життя, знайшли можливість реалізувати своє покликання.

Молитовний намір: За медичних працівників, зокрема лікарів, волонтерів і людей доброї волі, котрі жертовно служать потребуючим.

Субота, 4 червня 2022 року

День дев’ятий – «Паси мої вівці» (Єв. від Івана 21, 15–25). 

Роздуми дев’ятого дня Декади. Для Івана Богослова Ісус Христос – Добрий пастир. Він – той, хто «життя своє за овець покладе» (Ів. 10, 11), знає своїх, і свої Його знають (пор. 10, 14). Він кличе овець, і вони слухають Його голосу (пор. 10, 3). У Церкві душпастир покликаний бути таким самим – знати своїх і бути готовим віддати за них життя. За голосом такого душпастиря піде кожна віруюча душа, бо в ньому вона може побачити образ самого Христа. Йти за добрим пастирем означає допомагати йому у виконанні різних завдань, підтримувати морально, молитовно, а також фінансово. Добрий пастир дбає, щоб його стадо зростало в розумінні правд віри, збиралося разом у радості на молитву, допомагало ближнім у потребі. Однак Церква не може виконувати своєї місії без фінансової бази. Ми всі це розуміємо. Будівництво, ремонт, освітлення та опалення, посуд, книжки, допомога бідним – усе це вимагає коштів. А коли йдеться про загальноцерковну місійну діяльність, якій присвячена Декада місійності, потрібно, щоб кожна парафія глянула назовні й подумала, як підтримати Блаженнішого Святослава та місцевого єпископа, щоб Боже слово дійшло до тих, хто його ще не почув, і щоб у такий спосіб збільшилося Христове стадо.

Роздуми в час війни. Бог великий і всесильний! Він є володарем життя і смерті. На війні щодня гинуть воїни, які віддають життя в бою за незалежність Української Держави, захищаючи від ворогів свою віру, культуру і землю. Вони воюють за наше мирне життя, за наш добробут і спокій, вони рятують міста й села і собою захищають Батьківщину. Ми молимо Боже милосердя за вбитих на війні воїнів, просимо за прощення всіх гріхів, які вони учинили свідомо чи несвідомо. Сам Господь сказав, що «ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15, 13). Ми бачимо їхні рани і муки, ми чуємо їхній стогін, ми усвідомлюємо, що вони зазнали нестерпних випробувань, перебуваючи в нестатках, у скруті, трудах і неспанні, голоді, спразі та виснаженні. Багато з них були, як ті вівці, що їх було ведено на заколення. Але ми добре знаємо, що вони мужньо потрудилися у страшних і вікопомних битвах. Господь приймає їхню жертву, яку вони поклали за ближнього свого, і зодягає їх у шати світлі й чисті, як тих, що вибілили тут одяг свій у крові своїй. Господь робить їх спільниками в торжестві та славі переможців разом з усіма, хто воював під знаменом Хреста проти світу, плоті й диявола. Відійшовши до вічності, вони далі з нами і продовжують молитися за нас з небесного Єрусалиму. Милосердний Господь долучає їх до собору славних страстотерпців, добропобідних мучеників, праведних і всіх святих, усіх захисників України, Небесної сотні та сучасних воїнів.

Молитовний намір: За всіх загиблих воїнів і жертв війни і за те, щоб Бог прийняв їхні душі до свого Царства.

Неділя, 5 червня 2022 року

День десятий – свято П’ятдесятниці – «Наша місія: бути носіями Святого Духа» (Єв. від Івана 7, 37–52; 8, 12). 

Роздуми десятого дня Декади. Який це чудовий образ Святого Духа – ріка живої води, яка тече з нутра тих, хто вірує в Христа. Кожен із нас, коли бачить якусь ріку, хоче зупинитися і глянути, як тече вода. Наша думка облітає тих, яким та вода приносить життя і радість. Подібно діє Святий Дух через нас і робить нас Божим знаряддям, щоб ми приносили іншим життя і радість. Він дає нам різні дари (пор. Іс. 11, 2–3: мудрість, розум, рада, сила, знання, побожність і страх Божий), а ми покликані приносити Його плоди (пор. Гал. 5, 22–23: любов, радість, мир, терпеливість, милість, доброта, вірність, лагідність, стриманість) для зростання Церкви Христової. Можна сказати, що Святий Дух дає нам пізнати Христа як Світла світу і веде нас до життя в Христі. Він чинить кожного з нас носієм Божої благодаті, Христовим апостолом, свідком Його правди і світилом доброти Божої. Отже, доходимо висновку, що Господь кличе нас до активного християнського життя. Він запрошує нас сміливо брати на себе відповідальність і тим змінювати на краще наше суспільство, преображати наші парафії, покращувати наше життя у світлі Доброї новини. Ісус світ переміг (Ів. 16, 33) і, даючи нам свого Духа Святого, кличе нас до святості й свідчення Його доброти та милосердя. Не біймося ділитися даром віри з іншими людьми. Відчуймо підтримку Ісуса Христа, який нас не покинув. Просімо натхнення Святого Духа, щоб виконувати волю Божу в усьому.

Роздуми в час війни. Упродовж довгих століть Україна виборювала своє місце під сонцем. Як за часів Київської Русі-України, у часи Козаччини, на початку чи в середині ХХ століття, так і тепер, на початку ХХI століття українці будують власний дім не у складі інших держав чи імперій, а самостійно, самобутньо. Сьогодні ми переживаємо новий історичний виток відродження соборності українського народу та його держави і відчуваємо, що стоїмо на порозі нової епохи, повної несподіваних викликів. За словами Блаженнішого Святослава, теперішні виклики стосуються не лише України: ми є свідками творення нових стосунків між усіма країнами світу, «усе людство увійшло в цілковито незвіданий – невідомий і тривожний, але сповнений надії – етап глобальних перетворень: релігійних, культурних, економічних, технологічних і суспільно-політичних». Після війни відбудеться міжнародний суд, на якому буде засуджений московський агресор, Україна відновить свою територіальну цілісність і долучиться до сім’ї європейських народів. Нас чекає глибинне відродження економіки, зміцнення війська, розвиток культури, суспільного і духовного життя українського народу. Проте ці зміни не відбудуться без участі кожного українця. Ми маємо зробити висновки з цієї війни. Нам потрібно буде по-новому молитися і вчитися, працювати на роботі і співати українські пісні. Ми маємо побудувати свою державу на євангельських цінностях, успадкованих ще тисячу років тому у Хрещенні Русі-України, а також на принципах поваги до гідності кожної людини, верховенства права, демократії і прозорості. Те, про що мріяв Володимир Великий і Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький і Іван Виговський, Михайло Грушевський і митрополит Андрей Шептицький, ми маємо втілити в життя. Сьогодні це наша історична місія. І для цього нам потрібно молитися за щедре Боже благословення, мир і захист, Божу справедливість і милосердя.

Молитовний намір: За духовне відродження України та збереження цілісності її кордонів.

Субота, 28 травня 2022 року

День другий – «Святий Дух – Утішитель» (Єв. від Івана 14, 10–21).

Роздуми другого дня Декади. Сучасна людина сильно переймається тим, як до неї ставляться інші люди. А християнин іде за Христом і не переживає, що про нього думає світ. Коли гріхи опановують людину, вона хоче, щоб Бога не було взагалі. Гріх для неї є спочатку невидимим, а потім він стає явним рабським ярмом. Він паралізує людей, руйнує сім’ї та спільноти, сварить між собою цілі народи і робить їх ворогами. Гріх стає звичкою, яку дуже важко викоренити і якої годі позбутися. Коли ж Дух Святий наповнює людське серце, то очі починають бачити по-новому. У людині відбуваються глибокі зміни. Бог для неї перестає бути ворогом, а стає Світлом. Він заради людини пожертвував власним Сином. Те, чого Господь бажає, тепер стає доброю волею людини. Ісус каже: «Якщо любите Мене, то Мої заповіді берегтимете» (Ів. 14, 15). Відтепер людина – вже не раб, а син або дочка, і під натхненням Святого Духа людина може звернутися до Господа словами «Авва, Отче!» (Рм. 8, 15), глибоко переконана, що вона є дитиною самого Бога. Ось що означає бути народженим від Духа Святого. До цього запрошує нас свята Церква, і цією радістю людина ділиться з іншими людьми.

Роздуми в час війни. Війна має кілька різних фронтів: на передовій стоять захисники та захисниці із зброєю в руках, на молитовній сторожі стоїть Христова Церква, а в тилу невтомно трудяться волонтери, лікарі, працівники інфраструктури та всі ті, хто забезпечує життєдіяльність країни у складні часи випробувань. Проте гинуть переважно на фронті. Тому найважче переносити біль втрати воїнів членам їхніх сімей: батькам, дружинам, чоловікам і дітям, а також родичам і близьким друзям. Часом порожнеча, часом розчарування, часом бунт, а часом просто невизначеність наповнюють серця рідних і близьких полеглих військових. Але вони знають, що жертва воїнів, їхній дорогих і найрідніших людей, не даремна, і вірять, що зустрінуться з ними в Царстві Небесному, адже всі, що є з Христом чи поснули смертю з любові до Господа або свого ближнього чи як мученики, замордовані у своїх домівках або в окопах, із Христом оживуть у людському тілі, вже звільненому від тління смерті. Тому просимо Божого Духа, щоб порожнеча, розчарування, бунт і невизначеність членів сімей воїнів якнайшвидше перетворилися на свідчення сили людського духу, слави України і Божої правди.

Молитовний намір: За сім’ї військових – батьків, дружин та дітей, зокрема тих, що втратили рідних на війні, щоб Святий Дух утішив їхні серця та зцілював їхні рани.