В неділю, 7 липня 2014 року, у празник Різдва Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Йоана, Божественну Літургію в церкві Свв. Сергія і Вакха в Римі відслужив о. Марко Дурлак із Словаччини. Нижче пропонуємо текст проповіді, яку о. Марко виголосив під час Святої Літургії.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри!
Ми сьогодні збираємося, щоб відсвяткувати свято Різдва Йоана Хрестителя, яке в нашій обрядовій традиції належить до великих празників.
Як ми чули в Євангелії від Луки (пор. Лк 1, 1-25; 57-68; 76; 80), з самого початку, не тільки з дитинства, а ще перед народженням Йоана Хрестителя виявлялися деякі особливі знаки, які вже тоді хотіли показати людям, що тут діється щось надзвичайне, і дитина, яка має народитися, буде особливою. Батьки в похилому віці, в часі, коли вже не народжують дітей, і тому, ми читали, коли Єлизавета зачала, вона ховалася перед людьми п’ять місяців. Чому ховалася? А тому, що їй було стидно показуватися перед людьми, їй було стидно, що вона завагітніла в такому похилому віці. Батько – німий, не може говорити. Народжується дитина і їй хочуть дати ім’я Йоан, ім’я яке в їхній сім’ї ніколи ніхто не носив. А це ім’я особливе, бо в євреїв кожне ім’я щось означає. Ім’я Йоан у перекладі означає «Бог є милостивий». Як Бог був милостивий і що хотів показати народженням тої дитини? Дитина ця зростала в пустині; є діти, які з самого початку показуються іншими. Люди, які знали Йоана, вже при його народжені питалися: «Що з того хлоп’яти буде, ким він стане?» Адже вже від початку було зрозуміло, що він є іншою дитиною.
В історії маємо багато таких випадків, коли певні особи вже з дитинства є іншими. І люди так само питають: «Ким він буде?» Часто можемо спостерігати, що діти граються на дворі, а якийсь хлопчик шукає собі куточок і читає книжку, його не цікавлять дитячі ігри. І батьки можуть навіть трошки сердитися і казати: «Чому ти не можеш бути таким нормальним, як інші діти? Чому ти не можеш з ними бавитися?» Він може піти, може з ними бавитися, щоб задовольнити батьків, однак у серці він не відчуває радості. Він відчуває радість, коли може читати книжку.
Є така подія з історії, пов’язана з життям Святого Кирила, апостола слов’ян. Він також мав такий характер, який вказував на те, що це людина особлива. Коли Кирилу було сім років, він мав такий сон: начальник міста приводить всіх дівиць міста, дуже гарних, і каже: «Вибери собі одну з поміж них, яка тобі подобається, яка буде тебе супроводжувати на твоїй дорозі життя». І Святий Кирило, коли розповідав цей сон, говорив: «Я вибрав одну із них, яка була найгарніша, прекрасна, і її ім’я було Софія, тобто мудрість». І таким чином показалося вже в тому сні, що він вибрав собі мудрість, філософію, науку. Це вже був особливий знак для того, щоб пізніше сповнити велику місію: іти до слов’ян, до наших народів.
Або Святий Йосафат Кунцевич. Маленьким хлопчиною мама приводить його до церкви, вони стоять перед хрестом, мати показує йому розп’ятого Ісуса і відбувається щось дивне, дивний знак показується. Із розп’ятого Христа виходить іскра, яка попадає в серце малого Йосафата. Мати цього не бачить, але Йосафат відчуває, що його заболіло в серці. Особливий знак! Що це мало бути? Ким буде той хлопчина? І з того часу, як сам Йосафат розповідав, він ніколи не залишав молитовне правило: вечірню, утреню. Так запалав любов’ю до Церкви, що не міг від Церкви відірватися.
Батьки не завжди розуміють те, що вони у своїй сім’ї виховують когось іншого і особливого, когось, хто не співпадає з рамками того буденного, простого життя, тої нормальності, як ми кажемо. Але людина готовиться до великої місії.
Захарія сповіщає велике пророцтво: «І ти дитино будеш називатися пророком Всевишнього, будеш ходити перед лицем Господнім, ти приготуєш Йому дорогу». Кирило, апостол слов’ян, так само приготував дорогу Христові до наших слов’янських народів, які поклонялися своїм слов’янським ідолам. Святий Йосафат приготував дорогу Христові між нашим народом, показуючи, що Христос і Церква – це одне тіло і не можна його розривати на частини.
Проблема тих особливих людей, людей які є іншими вже з самого їх дитинства, це те, що світ їх не розуміє і світ часто завдає їм багато прикростей, багато страждань і вони можуть дуже скоро відійти з цього світу, тому що світ не хоче їх слухати. Світ любить більше тих нормальних, тих що не є іншими.
Тому Йоан за свою науку платить своєю головою. В молодому віці, десь біля тридцяти років, йому відтяли голову. Святий Кирило, апостол слов’ян, помирає на сорок четвертому році життя після багатьох важких випробувань з боку тих, які ненавиділи нашу слов’янську Літургію, які не хотіли, щоб слов’яни хвалили Бога своєю рідною мовою. Святий Йосафат помирає мучеником на сорок третьому році життя, тому що він був невигідною людиною, був ворогом, «душехватом», той який брав (хватав, ловив) душі для Бога і хотів показати, що Христос і Церква – це одне тіло.
Проста людина може сказати: «Якщо така справа, то хіба не легше бути нормальним як усі, не легше було б нічого не казати, не легше було б іти до інших і так само робити, як вони роблять, говорити те, що вони говорять, думати так, як вони думають?» З людської сторони воно було би легше, адже ми могли б уникнути багатьох страждань та проблем. Однак в нутрі це було б набагато важчим, тому що коли хтось буде старатися стати нормальним, так як інший, він би перестав бути собою і став би рабом. Назовні був би нормальним, а в серці він би дуже мучився. Він знає, що його місце є інше, що Господь приготував йому іншу місію та інше завдання. І тому така людина пожертвує свою зовнішню свободу, пожертвує навіть своє життя, однак в своєму нутрі залишиться вільною. Це є один з найбільших дарів, які Господь Бог нам дав, а саме – внутрішня свобода.
В цей великий празник Різдва Йоана Хрестителя хочу всіх нас заохотити, щоб ми не боялися бути собою, щоб ми не старалися за будь-яку ціну пристосуватися до світу, до інших лиш тому, щоб мати спокій, щоб вони нам не докучали, але щоб завжди шанували дар внутрішньої свободи, яку ніхто і ніколи взяти від нас не може. Амінь.
