Дорогі брати і сестри!
Сьогодні ми вшановуємо свято наших покровителів — свв. мчч. Сергія і Вакха, а також 300-літній ювілей перенесення Жировицької ікони Божої Матері зі стіни і її поміщення над головним престолом, де вона знаходиться й сьогодні. Саме це перенесення здійснилось за рішенням Святішого Отця Климента XI (1700-1721) дати її для загального почитання Божого люду. Це було зроблено в ніч на 7 вересня 1719 року.
Тут варто згадати й про те, що у 1801 році церкву торжественно відвідав Святіший Отець ГТій VII (1800-1823), той самий Папа, що в 1807 році відновив Галицьку Митрополію. Він урочисто з цілим папським двором відвідав нашу церкву та молився перед Чудотворною іконою, дякуючи за визволення з наполеонівської неволі. Саме ця ікона стає покровителькою новоствореного Екзархату. Під її материнським оком служимо Божественну Літургію і продовжуємо спасительне діло її Сина та заносимо до неї наші прохання і перед нею розкриваємо наше серце.
Ми слухали Святе Євангеліє, як Ісус Христос кличе до апостольського служіння своїх перших учнів: Петра, Якова та Івана, синів Заведеєвих. Це початки прилюдної місії Ісуса Христа, його проповіді Небесного Царства: Він кличе до співпраці своїх перших своїх учнів. Центральну увагу євангелист ставить на Петра і його човен.
Чому саме так? Євангеліст Лука на відміну від Марка (пop. Мр. 1, 16-20) і від Матея (пop. Мт. 4, 18-22) ставить наголос на богословському змісті цього покликання: головний персонаж — це Петро, а його човен — Церква.
Картина риболовлі поступово вимальовується. Христос проповідує в околицях Галилейського моря і коло нього чимраз більше слухачів, які тиснуться навколо Ісуса. Будучи в цьому натовпі, Ісус бачить два човни на березі моря, де рибалки після нічної риболовлі полощуть сіті. Ісус просить дозволу і входить до човна Петра та звідси проповідує, а по закінченні навчання каже Петрові: «Відплиньте на глибину і закиньте там сіті». З власного досвіду рибалки розуміли, що це був би марний труд, адже вдень не ловиться риба, але Петро каже: «На твоє слово закину сіті!». І наловили так багато риби, що й човен почав потопати. Кличе Петро своїх друзів, щоб йому допомогли. Вони прийшли і «наповнили обидва човни, аж почали потопати».
Звідки береться такий успіх у вилові риби, якщо рибалки трудилися цілу ніч і нічого не впіймали? Походить з довіри Петра на слова Ісуса. Цей відплив на глибінь провіщає майбутній «відплив» учнів на глибінь і на нові місійні простори світу: «Ідіть і навчайте всі народи» (Мт. 28, 18-20). Без довіри на слова Ісуса нічого неможливо зловити. Більше того, без довіри до слів Ісуса не зрушимось з місця, будемо боятись, хоч би які мали знаряддя праці: і модерні човни, і електронні мережі.
Побачивши такий успіх у вилові риби, Симон Петро припав до колін Ісуса й каже: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина». Він пізнав, шо Ісус — «Божий Святий», як чітко визнає в іншому місці (пop. Йо. 6, 69). Петро себе визнає грішним і не перестає ним бути, та Ісус йому це пригадує: «Петре, перше ніж півень заспіває, ти мене відречешся тричі» (Лк. 22, 61).
Почуття грішності і негідності відчувають також пророки, коли Господь їх кличе. Пророк Ісая каже: «Горе мені! Пропав я! Бо я людина з нечистими устами, і живу я з людьми з нечистими устами, мої ж очі бачили Царя, Господа сил». І ангел торкнувся «жаріючим вуглем» до його уст, і уста Ісаї стали чисті й чув він слова Господа: «Кого б мені послати? І сказав Ісая: Ось я, пошли мене!» (Іс. 6, 5-8). Подібне відчуття негідності мають інші пророки: Мойсей (пop. Вих. 3), Єремія (пop. Єр. 4, 4-10), Амос (пop. Ам. 7, 14-15), Єзекиїл (пop. Єз. З, 4-12) та багато інших в історії Старого й Нового заповітів. І мають також ті, кого Господь кличе у наш час.
Але Господь не зважає на негідність і слабкість людини, і говорить до Симона Петра: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити!». Щойно після такої розмови Ісуса з Петром появляються імена спільників Петра: Яків та Йоан, сини Заведея. І вони, витягнувши човна на берег, кинули все й пішли слідом за Ісусом. Це група трьох, що є свідками воскресіння дочки Яіра (пop. Лк. 8, 51-55), Преображення на горі Тавор (пop. Лк. 9, 28-29) і тривоги Ісуса в Оливному городі (пop. Мр. 14, 33; Мт. 26, 37). Вони беруть участь у славі та в стражданнях Ісуса Христа. А Ісус їх застерігає, щоб чували й молилися, але цього ще не здатні (пop. Лк. 22, 45-46); вони покликані до вірності, однак не дотримуються її (пop. Лк. 22, 54-62), а наостанок ще й втікають (пop. Мр. 14, 50; Мт. 26, 56).
Місія Петра, щоб замість риб людей ловив; йти на глибини світу, адже риба, коли її витягнути з води, — гине, проте люди призначені до вічного життя. Учні покликані продовжувати місію Ісуса Христа нести світу благовість спасіння: «добру новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю» (Лк. 4, 16-21). Це перше, а як результат цього будуть хрестити, створювати церковні спільноти, будувати церкви, примножувати число вірних. Перша проповідь спасіння — євангелізація, а все інше докладеться .
Ми сьогодні святкуємо празник свв. Сергія і Вакха, римських воїнів, мучеників IV століття. Вони — римляни, проте служили у війську далеко від Риму, у Сирії, де сьогодні знову кипить жорстока війна. Під час їхнього служіння у війську не хотіли принести жертву поганському божкові, тому імператор Максиміліан спершу їх зневажив, а потім наказав їх повбивати. Цікаво, що Сергій і Вакх, будучи римлянами, служили у Сирії, а ми, не будучи римлянами, служимо у Римі, також далеко від своєї рідної землі. Та ще й інша аналогія. Сьогодні як у Сирії, так і в Україні триває війна, яка змушує людей емігрувати в чужі краї, перепливати моря, пробиватись через важкі кордони, а в нових країнах зазнавати погорди, зневаги і часто бути жертвою безсовісних людей.
Отже, порівнюючи наш час і часи святих мучеників Сергія і Вакха, можемо зрозуміти чим є святість і мучеництво в жорстоких обставинах та ким є герої у наш час. Переслідування зроджує мучеництво, а кров мучеників є насінням нових християн, а герої — посівом нового суспільства. Хто вірить, той навіть найбільше зло зможе перемінити на добро.
Жировицька Богородиця дивилася на всіх тих людей, що приходили упродовж цих 300 років і молились до неї. Вирували війни, змінювалися власники будинку, відбувалися в минулому і сьогодні відбуваються реформи, а Богородиця з Ісусом на руках обіймає усіх нас і притуляє своє обличчя до нашого. Вона — наша небесна Мати!
Жировицька Богородице, віддаємо себе, нашу парафію та Екзархат під твій материнський провід!
Рим
Українська парафія святих мучениікв Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці
20 жовтня 2019 року
