У день передсвяття Воздвиження чесного і животворящого Хреста у тропарі взиваємо: Животворящий хрест Твого благодіяння, який дарував Ти нам, недостойним, Господи, Тобі приносимо як молитву. Спаси благовірний народ і місто Твоє, що молиться, заради Богородиці, єдиний Чоловіколюбче. Ці слова піснеспіву у переддень урочистого виставлення хреста для почитання вірними у храмах влучно підкреслюють, що усе, що можемо воздати Богові, є лиш малим поверненням Йому того, що було Ним дароване нам.
Хрест, який дарував Ти нам, Тобі приносимо як молитву. І справді, Хрест Христовий, терпіння Христа є наче молитвою, заступництвом Сина перед Отцем за людський рід. Про заступництво Христа пише святий Павло у Посланні до римлян: «Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, – він заступається за нас» (8, 34). Хрест Ісуса є власне чи не найбільшим виявом Його молитви-заступництва за людей. Прикрашаючи знамено хреста та припадаючи з поклоном перед ним, ми, отже, приносимо Богові як молитву те, що Він Сам дарував нам як знак спасіння.
Святий Павло каже, що Син Божий заступається за нас перед Отцем не тому, що Отець має відмінну від Сина волю щодо нашого спасіння, а тому, що таким чином апостол хоче виразити, наскільки великою є Божа воля щодо спасіння людства. Є такою великою, що Син, Який родиться від Отця, і Дух, Який сходить від Отця, начебто постійно просять Отця, Який є Джерелом Пресвятої Трійці, про людей, хоч і воля Отця, Сина і Святого Духа нічим не різниться між собою (про заступництво Духа також сказано у Посланні до римлян (8, 26-27)). Так-от хрест є дуже промовистою молитвою Христа, як Сина Божого і Сина Людського, до Отця. Молитвою за людей. Тому коли ми приклоняємо голову і коліна перед знаменом хреста, не треба думати, що приносимо Богові якусь жертву. Ми бо насправді приносимо перед Його обличчя Його ж жертву за нас. Мовою святої Літургії у нашому жесті почитання хреста Христового ми кажемо Богові: «Твоє від Твоїх Тобі приносимо». Чи велика це заслуга? Принести Богові те, що Його?
Вселенна, коли поклоняється та зі страхом цілує хрест, не робить, отже, нічого особливого, але робить те, що належить. Коли кличе: Спаси нас, Господи1, то просить насправді те, що вже дароване нам у постійному заступництві Сина та Духа перед Отцем. І все ж попри всю малість того, що можемо принести Богові, маємо це приносити. Приносити Його хрест Йому як молитву.
1. Виділені фрагменти цього абзацу натхненні текстом кондака передсвяття: Явилося днесь із надр земних спасенне дерево, яке архиєрей у церкві почесно підносить в долонях. Вселенна, поклоняючись, зі страхом його цілує, ним спаси нас, Господи.
Марія Ярема
