LOGOMARRONE SFONDO trasparente100200

Українська парафія в Римі

KATEDRALJNYJ HRAM

Святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці

Жировицька Богородиця

Проповідь Блаженнішого Святослава у 22-гу неділю після Зіслання Святого Духа (аудіо). 8 листопада 2020 року

Nedila 22 po ZSDСлава Ісусу Христу!

Всечесний отче, преподобні сестри, улюблені в Христі брати і сестри!

У книгах Священного Писання ми знаходимо образ Бога, який день і ніч простягає свої руки до людини, щоби бути поруч із нею, щоби дарувати їй свою допомогу та підтримку, а остаточно – вічне життя.

Пророк Ісая засвідчує слово Господнє, що каже: «Я простягав мої руки день у день до бунтівливого народу, що ходив недобрими шляхами, за своїми примхами» (Іс. 65, 2). Подібну фразу читаємо в апостола Павла (пор. Рим. 10, 21), який вказує, що найбільша небезпека на людину чигає тоді, коли вона не впізнає Бога і не бачить того способу, у який Господь Бог подає їй свою допомогу.

Люди здебільшого думають, що Божа допомога приходить до них через могутність і силу цього світу. Проте Господь Бог часто простягає нам руку не через могутніх і сильних цього світу, а через того, кого ми вважаємо останнім, найслабшим, найгіршим, – через ту людину, яка, можливо, найбільше потребує допомоги.

Такого типу відвідання Божої сили через убогого ми бачимо у притчі про багача і Лазаря. Ці дві постаті – багач і Лазар – описуються як два протилежних полюси людського суспільства. Багач перебуває на вершині суспільної піраміди, а Лазар – це той, хто є забутий, викинений геть із суспільства. Приятелями Лазаря є лише собаки, які приходять, щоби лизати його струпи.

Де тут ми бачимо образ Бога? Лука має особливий спосіб, як нам вказати, звідки в цьому суспільстві простягається людині Божа рука.

Цікаво, що ми не знаємо, як звуть багатого. Він наче безіменний. Однак нам відоме ім'я убогого, хоча бідних зазвичай не записують в історичних хроніках. А в Євангелії, Книзі життя, ім’я вбогого записане – Лазар, що означає «Бог допомагає».

Коли хтось живе в ілюзії самодостатності, на вершині своєї сили і слави, то вважає, що нікого у світі не потребує, навіть Бога. Ба більше, це до нього всі повинні звертатися в потребі. Але воднораз у своєму земному достатку з перспективи вічності він є найбідніший і найнещасніший. Чому? Бо не впізнає простягнутої до нього Божої руки, не розуміє, що все, що він сьогодні має і робить, повинен побачити в перспективі майбутнього. А та перспектива – вічне життя, до якого покликаний кожен – убогий і той, хто перебуває на вершині сучасної суспільної піраміди.

Лука каже, що коли вбогий простягає свою руку, благає про милостиню, то він у нас нічого не забирає, а навпаки – дає нам Божу силу на спасіння, – силу, яка перериває смерть і перепровадить нас до вічного життя. Тому дуже важливо, щоб та ілюзія самодостатку і багатства не була моментом, коли людина не прийме тієї руки. Хто дає милостиню, наче бере за руку Бога, який попровадить нас у вічність, у щастя вічного життя, яке ніколи не переминає.

Євангелист описує три моменти, коли Лазар мав би простягати руку до багача. Перший момент – бідняк за свого земного життя просить милостиню. Але його простягнутої руки ніхто не приймає. Проте вже там, по той бік смерті, багач шукає руки Лазаря. Він хоче вже хоч не цілої руки, а бодай пальця. Каже: «Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай вмочить у воду кінець пальця свого і прохолодить язик мій, бо я дуже мучуся в полум’ї цім» (Лк. 16, 24). Коли бачить, що це неможливо, знову просить Авраама, щоб послати Лазаря втретє, вже з новою місією, бо, мовляв, має братів і родичів, які живуть у такій самій ілюзії і небезпеці вічної погибелі, у якій жив він. У відповідь Авраам сказав: мають Закон і пророків, тобто Божа рука до них є простягнута, і якщо вони її не бачать сьогодні, то навіть коли б хтось із мертвих воскрес, не повірять (пор. там само, 16, 28–31).

Ця притча є потужним Божим словом до нас. Бо ми за свого земного життя часто перебуваємо у світі різних ілюзій і водночас великого лиха та великих потреб... Як нам потрібно справді розпізнати час Божих відвідин, як про це каже Ісус Христос, плачучи над Єрусалимом (пор. 19, 44). Як нам важливо не опустити того моменту, коли до нас прийде живий Бог тут, на цій землі! Як нам важливо розпізнати ту рятівну Божу руку, яка сьогодні простягнута до нас! Тому Святіший Отець звертає нашу увагу на відкинутих, упосліджених, забутих, зневажених сучасним суспільством. Каже, що саме через тих убогих і відкинутих сьогодні Господь Бог простягає свою руку до кожного з нас.

Даючи милостиню, ми більше приймаємо, ніж віддаємо. Даючи милостиню, ми справді покриваємо багато власних гріхів. Даючи милостиню, ми беремо Бога за руку, яку Він сьогодні через потребуючого простягає до нас. Тому ми співаємо під час Літургії: не надійтеся на князів, на синів людських, бо в них немає спасіння!

Ми не один раз ставали свідками того, що люди, аби покращити своє становище чи вирішити якісь проблеми, запобігають перед могутніми цього світу, займаючись своєрідним ідолопоклонством перед владою, грішми, славою. А багачі цього світу (ми їх ще називаємо олігархами) часто думають, що їхні маєтки є їхнім спасінням і поклоняються їм, як золотому тельцеві. Каже Христос: не можна служити двом панам – Богові та мамоні.

Боже слово, яке ми сьогодні почули, повинно змінити наше уявлення про те, що є найважливішим, і допомогти нам розпізнати присутність Бога в обличчі вбогого, відкиненого, останнього. Каже Христос: те, що ви зробили одному з Моїх найменших, ви Мені зробили. Господь приходить до нас особисто в образі останнього і зауважує: там, у вічності, останні будуть першими, а перші – останніми.

Наступної неділі, на поклик Папи Франциска, наша Церква переживатиме особливий день уваги до бідних. Ми в Церкві відзначатимемо День убогого. Тому сьогодні закликаю всіх вірних усього світу простягнути руку тим, хто потребує допомоги. Ми зробимо одну конкретну акцію, яка називатиметься «Нагодуй бідного». Щоб простягнути свою руку до Божої руки, наступної неділі в усіх наших парафіях в усьому світі ми принесемо до храмів харчі, щоб нагодувати вбогих. Будьте певні, ми винесемо з храму більше духовних дарів, ніж принесемо.

Нехай Боже слово про Лазаря і його руку буде дороговказом у сучасному житті, бо ми так потребуємо, щоби Господь Бог нам допоміг пережити той бич пандемії коронавірусу. Сьогодні людство плаче і ридає під його тягарем, бо ніхто не знає достеменно, як вберегтися від нього. Але для того щоби прийняти Божу допомогу, ми мусимо нагодувати бідного.

Нехай милостивий Господь відкриє наші духовні очі, нехай позбавить нас цієї небезпеки ілюзії багача, про яку ми чуємо в сьогоднішньому Євангелії, нехай зробить наше серце чутливим до того, коли Бог навідається до нас.

Амінь.

† Святослав
8 листопада 2020 року

Більше матеріалів з архіву НовинСтатей та Життя парафії

ugcc

Українська греко-католицька Церква

ugcc

Апостольський екзархат в Італії

ugcc

Українська парафія в Римі