Побачивши у численних доказах Христове воскресення та будучи свідками Спасового вознесення у славі на небеса, святі апостоли з великою радістю, як каже Євангеліє (пор. Лк 24, 52), повернулися в Єрусалим. У святому місті, перебуваючи у молитві, очікували прихід «сили з висоти» (пор. Лк 24, 49), обіцяний Христом, коли був ще з ними. За яких десять днів по вознесенні та п’ятдесят днів по воскресенні Спасова обітниця повнотою сповнилась на учнях. Бо була послана їм благодать сили з висоти – сили Святого Духа. І враз ця сила стала явною усім у місті. Бо ті, що ще недавно боялися перебувати при відчинених дверях, ось сміливо вийшли на центральні площі. Ті, що нещодавно слово боялись мовити про Христа, ось прилюдно Його проповідують. Ті, що ніколи не покидали межі своєї землі, ось говорять мовами чужими.
Ті, що ніколи не вчились високих наук, ось мудріші являються за вчених та книжників. Ті, що знали лише місцеву говірку, ось промовистішими стаються, ніж красномовці і ритори. Ті, що рибу ловили, робляться незбагненно рибалками людей. Ось яка сила Святого Духа. Сила з висоти. Святим апостолам достатньо було її лише прийняти. Відкинути власну силу і прийняти ту, що з висоти. Відкинути власне розуміння і прийняти незрозуміле. Відкинути власну волю і слухати Духа.
І так народилася Церква. І так трохи більше, ніж десяток людей був здатний просвітити Євангелієм кінці вселенної. І так увірували й ми, прийнявши їхнє слово через тисячі років після того, як воно стало проповідуватись. Така бо сила Духа.
Та не лише апостолам дана була сила з висоти. Не лише їм була дарована благодать зодягнутися у цю силу. Але й кожному з нас у Святих Таїнствах, а зокрема у Таїнстві Миропомазання. Та сама сила з висоти. Того самого Духа. Та сама благодать. Але чому апостоли здатні були просвітити нею кінці вселенної, а ми не можемо навіть своє життя нею осяяти? Чому учні явно чули голос Духа і слухали його, а ми не здатні чинити волю Божу? Чому змістом життя апостольського була благовість Христа Розп’ятого і Воскреслого, а сенсом нашого ми робимо дочасне і минуще? Невже ослабла сила Духа? Не бути тому! Ослабло наше прийняття Його сили. Ослабло і охололо наше бажання зодягнутися у силу з висоти. Змаліла наша віра, щоб діяти силою Духа. Ослаб наш слух духовний, щоб чути голос Його.
«Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі» (Дії 1, 8), – сказав Христос учням перед вознесенням. Говорить сьогодні те саме і нам, дещо можливо змінюючи «місцевість» нашої благовісті, але не її суть і силу.
Нехай Всесвятий Дух, у Якому все живе і рухається, Яким живиться кожна душа, Яким утримується все видиме і невидиме і Який оживляє все, негайно піднесе нас від земного, окрилить, зростить і направить вгору (зі Степенних пісень Октоїха). Йому слава навіки.
Марія Ярема
