Неділя 22-га по ЗСД

Nedila 22 po ZSD

Св. Архистра. Михаїла

arhystratyg myhajil

Неділя 23-тя по ЗСД

Nedila 23 po ZSD 1

Свята Літургія в Остії

Ostia 1

Голодомор 1932 - 1933

Holodomor 32 33

Гості он-лайн

На сайті 214 гостей та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Sviati Petro i PavloМт 16, 13-19; 2 Кор 7, 12-24

Мучеництво апостолів Петра і Павла – це народження Церкви. Народжується у служінні братам, терпінні та свідченні віри в Iсуса Христа. Віддання свого життя за Христа – це найвищий жест віри, надії і любові.

Святе Євангеліє нам говорить, що на запитання Iсуса про те, за кого Його вважають люди, апостол Петро відповідає: «Ти – Христос-Месія; Ти – Син Божий!». Після того, як Петро визнав Його Месією і Сином Божим, Iсус характеризує апостола за допомогою трьох символів:

1. каже, що Петро – це скеля, на якій Він збудує свою Церкву і вороги пекельні її не здолають. Скеля – це камінь, що є основою будь-якої будівлі.

2. дає йому ключі Небесного Царства.

3. дає право в’язати і розв’язувати на землі. Все те, що буде зроблено на землі, те буде чинним на небі (пор. Мт 18, 18).

Церква по сьогодні страждає, і разом з нею Христос. Христа по сьогодні виганяють і б’ють. Світ ставить Його осторонь. Але у стражданнях Христос перемагає. Незважаючи на зло у світі, віра в Iсуса Христа завжди воскресає. Диявол не має всемогутньої сили; тих, що визнають Христа, він не може остаточно перемогти.

Христос молиться за Петра, щоб його віра не ослабла. Молитва Iсуса скріплює віру Петра. Однак віра апостола ослабла, коли схопили Ісуса і поставили Його перед судом. Коли треба було посвідчити свою приналежність до спільноти Ісуса, учень тричі відрікся: «Не знаю я цього чоловіка» (Мт 26, 72). Проте згодом Петро тричі визнав, що Його любить, і заради Його любові Ісус дав йому право пасти Його вівці. Христос любов’ю розв’язує те, що апостол зв’язав своїм відреченням (пор. Йо 21, 15-17).

Світ і все, що світове, заглушує віру, тому треба завжди її відновлювати – відновлювати віру і любов під час випробувань.

Ми є членами цієї Церкви, збудованої на основі Петра – скелі. І ми будуємо на скелі, і нам даються ключі до Царства Небесного, і ми також можемо «в’язати і розв’язувати». Ми в’яжемо і розв’язуємо тут на землі, коли ми прощаємо або не прощаємо нашим братам. Якщо прощаємо – розв’язуємо наші провини, і Бог нам прощає на небі; якщо не прощаємо – не розв’язуємо, і Бог нам не простить на небесах.

Церква не тільки вертикаль: Папа, єпископи, священики, диякони, вірні. Церква, перш за все, це коло любові. Всі охрещені в ім’я Пресвятої Тройці становлять одну, святу, соборну і апостольську Церкву. Між усіма, що охрестилися в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, діє одна любов і одне добро, одна істина і одне світло, однин Бог; з одного столу усі споживають один Хліб і одну Чашу. А для того, щоб усе це здійснювалося, потрібні папа, єпископи, священики, диякони. Потрібна влада служіння.

Церква – це сопричастя любові усіх охрещених. Якщо немає любові, немає фундаменту Церкви – немає скелі; без любові не буде ключа до Небесного Царства. Любов в’яже усіх в одне тіло; і тільки у любові можна розв’язувати церковні поділи, тільки любов здатна прощати історичні та сучасні образи. Це коло любові – харизматична Церква, яка співдіє з інституційною Церквою, і тому в інституційній Церкві Ісус дає ключі Петрові, а не Йоанові чи якомусь іншому апостолу. Без єдиного проводу Церква не може існувати. Тому найбільший виклик – це поділ Церков. Христос молився до Отця: «Нехай усі будуть одно, як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в Нас об’єднані; щоб світ увірував, що Ти мене послав» (пор. Йо 17, 21). Ключі даються тільки Петрові і його наслідникам.

Апостол Павло шукав визнання своєї місії у Петра – свідка Христового воскресіння, і незважаючи на те, шо дорікав йому за лицемірство, обидва подали собі руки (пор. Гл 2, 11-14) і зберегли між собою єдність. Хоча Павло був апостолом поган, а Петро – юдеїв, остаточно їх поєднала мученицька смерть за Христа у Римі.

Нинішнє свято спонукає нас до того, щоб і ми ставали на подобу апостолів Петра і Павла. Не боялися нічого, не боялися смертельних небезпек від чужих і своїх. Не боялися втоми і праці, холоду і голоду. I остаточно не боялися своєї слабкості і немочі, бо «сила Божа виявляється у безсиллі» (пор. 2 Кр 12, 9).

А що ж Рим? Сила Риму не в силі та пануванні, але в служінні братам, у свідченні віри, а при потребі у найвищому жесті – відданні життя, за прикладом святих первоверховних апостолів Петра і Павла.

Рим, храм свв. мчч. Сергія і Вакха, 12.7.2018

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia