Неділя самарянки

Nedila samarianky 2

Неділя розслабленого

Nedila rozslablenoho 1

Пасхальний період

Voskresinnia 1 - Копія

Ювілей Ікони

DSC 3029b

Гості он-лайн

На сайті 246 гостей та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Nedila 1 Postu 2У цей день, в першу Неділю святого посту, Церквою прийнято святкувати відновлення почитання святих і чесних ікон, звершене царем Михаїлом та його матір’ю, блаженною царицею Теодорою, а також святим патріархом Константинопільським Методієм. Історія ж така.

Коли Лев Ісаврянин [1], який був свинопасом і погоничем ослів, за допустом Божим захопив царську владу, був покликаний до нього святитель Герман, який прийняв тоді управління Церквою, і почув: «Мені здається, владико, ікони нічим не відрізняються від ідолів, тому накажи якомога швидше прибрати їх. Якщо це справжні образи святих, треба їх повісити вище, щоб ми, що валяємося в гріхах, не оскверняли їх, весь час цілуючи». Але патріарх відкидав всі ці нечестя царя, говорячи: «Чи не ти, о царю, і є той, хто колись, за пророцтвом, принесе гоніння на святі ікони, кому на ім’я Конон?» Він відповів: «І я був названий так у дитинстві».

Оскільки патріарх не покорився його волі, (цар) вигнав його і на його місце возвів свого однодумця Анастасія [2], і тоді вже відкрито почав боротьбу проти святих ікон. Кажуть, ніби ще раніше вселили йому цю ненависть (до ікон) євреї, які чаклуванням передбачили возведення на царство саме тоді, коли він був бідний і разом з ними займався ремеслом погонича ослів. Після того як жорстоко обірвалося погане життя (Льва), найлютіше його левеня, Константин Копронім [3], став наступником його влади, а більше – (наступником) запеклого гоніння на святі ікони. І треба сказати, що скільки і яких беззаконь він не накоїв, проте і він ганебно помер. Був возведений на престол його син від хазарки [4], але й той прийняв мученицьку смерть.

Спадкоємцями престолу стали Ірина та Константин [5]. Вони, за наполяганням святішого патріарха Тарасія, скликали Сьомий Вселенський Собор, (на якому) Христова Церква знову прийняла почитання святих ікон. Після їх скинення на престол був зведений Никифор Геник [6]; потім Ставракій [7], а потім – Михаїл Рагнаве [8], що почитали святі ікони.

Наступником Михаїла став звіроподібний Лев Вірменин [9]. Будучи підступно введений в оману одним нечестивим монахом-самітником, він почав друге іконоборче гоніння, – і знову Церква Божа виявилася позбавлена краси. Льва Вірменина змінив Михаїл Аморрей [10], а того – син Теофіл [11], який знову підняв гоніння на ікони, перевершивши всіх інших. Так, цей Теофіл піддав багатьох з святих отців різним покаранням і тортурам за святі ікони. Однак, кажуть, він (під час свого царювання) особливо боровся за справедливість (не терпів несправедливості), так що шукали по всьому місту, щоб знайти людину, яка повинна була судитися з іншою (у присутності імператора), і за багато (17) днів зовсім нікого не знайшли. Теофіл самодержавно правив протягом дванадцяти років, після чого занедужав дизентерією, яка терзала його, так що рот його широко відкрився до самої гортані. Цариця Теодора [12], в сильній скорботі від того, що сталося, ненадовго заснула і побачила уві сні Пресвяту Богородицю, що тримала на руках Предвічне Немовля, оточену світлими Ангелами, які бичували і сварили чоловіка (цариці), Теофіла. Коли вона прокинулася, Теофіл, трохи оговтавшись, кричав: «Горе мені, окаянному! За святі ікони мене бичують». Цариця зараз же поклала йому на голову образ Богородиці, молячись до Неї зі сльозами. Теофіл, побачивши в одного з тих, що стояли поруч, на грудях образок, взявши його, поцілував. І відразу ж губи, що ганьбили ікони, і безобразно розкрита гортань закрилися, і він, звільнившись від біди і мук, що його спіткали, заснув, впевнившись, що вельми добре почитати святі ікони. Цариця, принісши зі своєї скриньки святі і чесні образи, переконувала чоловіка цілувати їх і почитати від усієї душі. Незабаром Теофіл пішов з цього життя.

Теодора закликала всіх, хто був у засланні і в темницях, і звільнила їх. Був скинутий з патріаршого престолу Йоан [13], він же і Янній, швидше за все начальник віщунів і бісів, ніж патріарх, а на його місце возведений був ісповідник Христовий Методій, який був багато постраждав (за ікони) і заживо укладений в гробі.

В ту пору за божественним осяянням з’явився преподобному Йоаннікію Великому, що подвизався в горах Олімпу, святий відлюдник Арсакій, кажучи йому: «Бог послав мене до тебе, щоб ми, прийшовши в Нікомидію до преподобного мужа Ісаї Затворника, навчившись у нього, здійснили люб’язне Богові і належне Його Церкві». Прийшовши до преподобного Ісаї, вони почули від нього: «Так говорить Господь: Ось наблизився кінець ворогів мого Образу. Тому підіть до цариці Теодори. А патріарху Методію скажіть: Відлучи всіх нечестивих і тоді з Ангелами принеси мені жертву (хвалення), почитаючи зображення мого лику і Хреста». Почувши це, подвижники поспішили до Константинополя і передали все, що сказав їм преподобний Ісая, патріарху Методію і всім вибраним Божим. Ті, зібравшись, вирушили до цариці і знайшли її у всьому послушною, бо вона була благочестива і боголюбива, (перебуваючи в поклонінні святим іконам, які мала) від предків. Цариця відразу витягла образ Богородиці, що висів у неї на шиї, щоб всі бачили, і поцілувала його, кажучи: «Якщо хтось їм не поклоняється і не цілує їх з любов’ю, без ідолопоклонства, не як богів, але як образи, заради любові до Первообразного, – той нехай буде відлучений від Церкви». Отці зраділи радістю великою. Теодора попросила їх сотворити молитву за чоловіка її Теофіла. Вони, бачачи її віру, хоча і говорили, що це вище їхніх сил, але все ж покорилися. Святий Патріарх Методій, прийшовши у Велику Божу церкву, скликав весь православний народ, причет і архиєреїв, (ченців і пустельників), серед яких були вищезгадані Йоаннікій Великий з Олімпу і Арсакій, Навкратій, учні Теодора Студита, Теофан, (ігумен) «Великого Поля» [14], Теодор і Теофан Начертанний, Михаїл Святогорець [15], синкел [16] та ісповідник, і багато інших. Вони всі звершили панахиду за Теофіла, молячись зі сльозами і постійно благаючи Бога. І так робили всю першу седмицю (Великого) Посту. А сама цариця Теодора також таким же чином молилася разом з синклітом [17]  і з усіма, хто був у палаці. Між тим, у п’ятницю на світанку, цариця Теодора, заснувши, побачила себе як стоїть близько колони (Константина Великого), і деяких людей, що гучно ішли по дорозі і несли знаряддя тортур, а посеред них тягли царя Теофіла зі зв’язаними за спиною руками. Пізнавши чоловіка, вона пішла за тими, що вели його. Коли дійшли до Мідних воріт [18], вона побачила сидячого перед іконою Спасителя якогось дивного Мужа, перед Яким і поставили Теофіла. Припавши до ніг цього Мужа, цариця стала благати за царя. Нарешті Він, відкривши уста, сказав: «Жінко, велика твоя віра. Отже, знай, що заради твоїх сліз і твоєї віри, а також заради молитов і прохань рабів моїх і священиків моїх я даю прощення твоєму чоловікові Теофілу». І повелів тим, що вели царя: «Розв’яжіть його і віддайте дружині його». Вона ж, взявши його, відійшла, втішаючись і радіючи, і негайно прокинулася.

А патріарх Методій, коли звершилися молитви і моління, взявши чистий сувій, написав на ньому імена всіх царів-єретиків, включаючи і царя Теофіла, і поклав на святий престол (під індитій [19]) у вівтарі. У п’ятницю побачив і він якогось страшного і великого Ангела, що входив до храму, який, підійшовши до нього, сказав: «Почута твоя молитва, владико, цар Теофіл отримав прощення; відтепер більше не докучай цим Богові». Патріарх, випробовуючи, чи видіння правдиве, зійшов зі свого місця, взяв сувій, розгорнув його і знайшов – о, діла Божі! – що ім’я Теофіла цілковито стерте Богом.

Дізнавшись про це, цариця дуже зраділа, послала до патріарха і повеліла зібрати весь народ з чесними хрестами і святими іконами до Великої церкви, щоб повернути до неї святі образи і звістити всім про нове Боже чудо. Незабаром, коли всі зібралися до церкви зі свічками, прийшла і цариця із сином. Під час литії вони вийшли і досягли згаданої дороги, зі святими іконами, божественним і чесним древом Хреста, священним і Божественним Євангелієм, взиваючи: «Господи, помилуй». І так повернувшись знову до церкви, вони звершили Божественну Літургію. Тоді були повернуті святі ікони вибраними святими мужами, виголошено многоліття благочестивим і православним, а ті, які противилися, і нечестиві, що не приймали почитання святих ікон, були відлучені і віддані анатемі. І з тих пір святі ісповідники постановили щорічно таким чином здійснювати це священне торжество, щоб нам коли-небудь знову не впасти в те ж саме нечестя.

Незмінний Образе Отчий, молитвами святих Твоїх ісповідників помилуй нас. Амінь.

 

[1] Лев III Ісаврянин – Візантійський імператор-іконоборець, царював в 717-741 рр.

[2] Анастасій займав патріарший престол з 730 по 753 рр.

[3] Константин V Копронім царював з 741 по 775 рр. Довів іконоборство до жахливого жорстокого гоніння. Помер під час походу на болгар у гарячці і запаленні, вражений надмірно сильною і пекучою огневицею, за його власними словами, заживо відданий невгасимому вогню.

[4] Лев IV Хазар (775-780 рр.) – Син Константина Копроніма, народився у 750 р від першої дружини Ірини-хазарки, дочки кагана. Восени 780 р. раптово помер від пухлини (карбункула), при цьому голова його страшно почорніла, і він був вражений сильним запаленням.

[5] Ірина – дружина Льва IV, родом з Афін, таємна шанувальниця ікон. Після смерті чоловіка була проголошена регентшею за сина Константина VI і царювала спільно з ним з 780 по 790 рр.

[6] Никифор (802-811 рр.) – при Ірині державний казначей, що скинув її з престолу в 802 р, прозваний Геником від своєї посади. Загинув 25 липня 811 р у війні з болгарами.

[7] Ставракій – син Никифора. Важко поранений болгарами, він носив титул царя всього 68 днів, пішов у монастир і незабаром помер.

[8] Михаїл I Рагнаве (811-813 рр.) – зять Никифора, одружений на його дочці, сестрі Ставракія, був міністром двору (Курапалат), друг ченців-іконопоклонників.

[9] Лев V Вірменин (813-820 рр.) підняв другу хвилю іконоборства.

[10] Михаїл II Травл (Недорікуватий) (820-829 рр.) був родом з Фрігії, з міста Аморія, по релігії належав до інородців. Дав амністію всім засланим за ікони при Льву V. Будучи переконаним іконоборцем, тримався на практиці свободи совісті, не переслідуючи домашнього іконопочитання.

[11] Теофіл – імператор-іконоборець (829-842 рр.).

[12] Праведна Теодора, цариця Грецька, що відновила почитання святих ікон († бл. 867 р.); пам’ять 11 лютого.

[13] Йоан VII (Граматик) – патріарх Константинопільський, званий Яннієм, тобто чаклуном.

[14] Прп. Теофан Ісповідник (бл. 760-817 рр., пам’ять 12 березня) заснував монастир Мегас Агрос (дослівно «Велике Поле») на горі Сігріані на південному узбережжі Пропонтиди.

[15] Прп. Михаїл (бл. 760-817 рр., пам’ять 4 січня) був за походженням арабом. Прийняв монашество в лаврі прп. Сави Освященного біля 786 р., був висвячений на священика, а в 811 р. став синкелом патріарха Єрусалимського.

[16] Синкел – назва клириків, що жили в одних келіях з єпископом. Ця посада існувала як на Сході, де була заснована Халкедонським собором, так і на Заході.

[17] Синкліт – так у Візантії називався константинопільський сенат.

[18] Мідні ворота або ворота Халки – парадний вхід у великий імператорський палац, що розташовувався недалеко від храму св. Софії на площі Августіон. Ворота ці представляли собою в дійсності цілу будівлю з бронзовим дахом, що використовувалася для різних цілей – як в’язниця, судове приміщення і т. д. Ікона Христа над воротами Халки – один з найзнаменитіших образів Спасителя. Ця ікона міцно пов’язувалася у свідомості візантійців з ідеєю суду.

[19] Індитій (ενδύτη - одяг) – верхнє покривало престолу у вівтарі храму; воно повинно бути більш-менш блискучим і прикрашеним, оскільки знаменує собою славу престолу Божого.

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia