Неділя 22-га по ЗСД

Nedila 22 po ZSD

Св. Архистра. Михаїла

arhystratyg myhajil

Неділя 23-тя по ЗСД

Nedila 23 po ZSD 1

Свята Літургія в Остії

Ostia 1

Голодомор 1932 - 1933

Holodomor 32 33

Гості он-лайн

На сайті 140 гостей та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Vasyliy Velykyy 11. Користь духовних настанов, як і медичних порад, що їх доречно і вчасно подасть досвідчений лікар, найкраще помітна тоді, коли їх доцільність підтверджують добрі результати, саме тоді стає очевидно, наскільки вони були мудрі й корисні, поліпшили життя та вдосконалили тих, які прислухалися до них. Ми й раніше зустрічали у Приповідках переконливі слова про те, що гнів губить і розумних (Прип. 15, 1), чуємо й апостольські настанови: Усіляке роздратування, і гнів, і крик нехай буде забрано від вас разом з усякою злобою (Еф. 4, 31), знаємо, що й Господь говорить, що кожен, хто гнівається на брата свого безпричинно, підпадає судові (Мт. 5, 20-22).

А тепер, спізнавши на власному досвіді руйнівну силу цієї пристрасти, яка не є для нас природною, а привнесена ззовні й увірвалася до душі, неначе стихійне лихо, ми переконалися, якого подиву гідні Господні накази. Давши самі волю гніву, неначе дорогу якомусь стрімкому потокові, а також безпристрасно спостерігаючи недостойну поведінку інших, коли вони гніваються, ми переконалися у справедливості слів: Муж гнівливий має непристойний вигляд (Прип. 11, 25).

Ця пристрасть, одного разу заволодівши розумом і душею, перетворює людину на звіра і, позбавивши її розуму, перешкоджає бути людиною. Гнів подібний до зміїної отрути. Розгніваний біситься, як скажений собака, кидається на інших, як скорпіон, кусає, як змія. Святе Письмо порівнює тих, що гніваються, зі звірами, до яких вони уподібнюються своїм пороком. Воно називає їх безсловесними псами (Іс. 56, 10), зміями, породженнями єхидни (Мт. 23, 33). А за здатність нищити одне одного й завдавати шкоди собі подібним справедливо прирівнює їх до хижаків і отруйних тварин, які від природи мають непримиренну ненависть до людей.

Роздратування робить язик нестриманим, слова необдуманими, розперезує руки. Образи, докори, лайки, бійки й багато іншого, чого й не перерахувати, – ось наслідки гніву і роздратування. Роздратування і меч гострить, і руку людську підштовхує до вбивства. Засліплені гнівом брати, батьки, діти забувають про кровні узи. Розгнівані спочатку не тямлять себе, а потому не впізнають і близьких. Як гірські потоки, стікаючи в долину, руйнують усе на своєму шляху, так і нічим не стримувані емоції розгніваних уражають всіх без розбору. Роздратовані не зважають на сивини старця, не поважають ні її доброчинного життя, ні родинних зв’язків, ні попередніх добродійств, ні всього іншого, що має якусь ціну.

Роздратування подібне до короткочасного божевілля. Роздратовані часто наражають себе на небезпеку – прагнучи помститись іншим, забувають про власну безпеку. Уражені, неначе жалом, спогадами про образи, охоплені гнівом і шалом, доти не заспокоюються, доки не заподіють якогось зла своєму кривдникові або випадково не зазнають лиха й самі. Так буває: те, що стрімко падає, розбивається вщент або зазнає більших ушкоджень, аніж завдає їх тому, об що вдаряється.

2. Як можна пояснити це зло? Що змушує людей миттєво запалюватися гнівом із незначного приводу? Кричать, казяться, нападають агресивніше за зміїв і доти не зупиняються, доки від надміру й нестримности злоби гнів їх, неначе пухир, не лусне, і запалення не пройде. Душу, яку гнів зробив безумною, ані вістря меча, ані вогонь, ані інші небезпеки не здатні стримати, майже так само, як і людину, якою оволодів біс, від якої розгніваний не відрізняється ані зовнішнім виглядом, ані поведінкою. У того, хто бажає за образу відплатити образою, кров у серці скипає, вирує і клекоче, неначе на сильному вогні, спричинюючи явні ознаки шаленства; обличчя знайомих вам людей спотворюються до невпізнаваности, подібно до того, як маска змінює зовнішність актора, їхні очі палають вогнем, погляд блукає, вони клацають зубами, неначе дикі вепри, обличчя наливається кров’ю, тіло стає обважнілим, вени набрякають від внутрішньої бурі, викликаної гнівом. Голос стає хрипкий від напруги, мова безладна й нерозбірлива – вони мелють, що попало.

А коли від згадки про образу гнів спалахує ще дужче, як вогонь від підлитої в нього олії, тоді такого можна надивитися, що ні словами передати, ані стерпіти: розгніваний піднімає руку на ближнього, наносить удари, не розбираючи куди, б’є ногами в найвразливіші місця, трощить усе, що потрапить під руку. Коли ж зустрічає опір такої ж нерозсудливої у гніві людини, то починається бійка, і вони лупцюють одне одного так затято, неначе в них вселився злий дух. Нерідко вони не лише калічать одне одного, а й убивають. Один першим ударив, другий – у відповідь, цей наступає, а той не відступає. Уже й обличчя одне одному порозбивали до крови, але в запалі гніву не відчувають болю. У них притуплюються відчуття, вони, охоплені нестримним бажанням помсти, втрачають інстинкт самозбереження.

3. Не намагайтеся зцілити зла злом, не намагайтеся перевершити одне одного, заподіюючи шкоду. У несправедливій боротьбі програє той, хто переміг, оскільки перемога тільки помножує його гріхи. Не збирай данини гніву і не будь боржником, що повертає борг зла. Скривдив тебе розгніваний? Зупини зло, промовчавши. Але ти, запалений його гнівом, неначе смолоскипом, стаєш як ураган, що змітає все на своєму шляху. Не вчись у ворога і не роби того, що ненавидиш, не будь дзеркальним відображенням гнівливого. Його обличчя побуряковіло, а хіба ти не розчервонівся? Його очі налилися кров’ю, але, скажи мені, хіба твої спокійні? Його голос хрипкий, але хіба твій лагідний? Відлуння в пустелі не розноситься з такою повнотою, як повертаються образи кривдникові. Насправді луна повторює лише твої слова, а докори повертаються сторицею.

Які слова вилітають з уст тих, що сваряться? Один скаже: ти низького роду, і вся рідня твоя така. Інший відповідає: а ти раб з рабів. Один обізве іншого жебраком, а той назве його натомість волоцюгою, цей того – невігласом, а той цього – телепнем і так далі доти, поки забракне їм лайливих слів, неначе стріл у сагайдаці. А потім, коли язик вистріляє всі образи, переходять до бійки. Бо роздратування породжує суперечку, суперечка – образи, образи – бійку, бійка – рани, а рани – нерідко смерть.

Знищимо ж зло у зародку, притлумлюючи в душі гнів. Тільки тоді зможемо разом з цією пристрастю одразу вирвати з коренем більшість лих. Він тебе образив? А ти благослови його. Побив? А ти стерпи. Плює на тебе і вважає нікчемою? А ти згадай, що з землі вийшов і в землю повернешся. Хто керується такими міркуваннями, той зрозуміє, що будь-яке безчестя насправді менше, ніж видається. У такий спосіб і для ворога унеможливиш помсту, показавши, що не зачепили тебе його образи, і собі здобудеш величний вінець терпіння, коли шал іншого перетвориш на джерело мудрости для себе.

Тому, якщо прислухаєшся до моїх порад, то до образливих слів кривдника додай дещо й від себе. Він назвав тебе нездарою, безславним, ницим, нікчемою? А ти назви себе попелом і землею. Ти не є достойніший за батька нашого Авраама, який так себе називає (Буг. 18, 27). Супротивник назвав тебе неуком, жебраком, нікчемою? А ти, повторюючи за Давидом, скажи собі, що ти хробак і народився з купи гною (Пс. 21, 7). Додай до цього ще й благородний вчинок Мойсея. Коли Аарон та Міріям йому докоряли, він не почав скаржитися на них Богові, а молився за них (Чис. 12). Чиїм учнем ти хочеш бути? Мужів, що догодили Богові, чи людей, сповнених духу лукавства?

Коли відчуваєш непереборне прагнення сказати слова докору, уяви, що мусиш обрати одне з двох: чи наблизитися тобі до Бога завдяки довготерпінню, чи завдяки гніву перейти на бік Його ворога. Дай час своїм думкам обрати кращу долю. А своєму ворогові принесеш користь, подавши приклад лагідности або ще сильніше помстишся своїм презирством. Що може бути для нього дошкульніше, ніж бачити, що ворог вищий за образи. Не втрачай здорового глузду і не дозволяй кривдникам зачепити себе. Нехай він без усілякої користи гавкає на тебе і надривається. Хто б’є того, хто втратив відчуття болю, той сам себе карає (тому що і ворогові не може помститися, і свого роздратування не заспокоює); і хто на словах ображає людину, несприйнятливу до образ, той не може вдовольнити своєї пристрасти, а, навпаки, як я вже казав, лусне від досади.

Що люди скажуть про вас? Того назвуть грубіяном, а тебе великодушним, його – гнівливим і нестриманим, а тебе – довготерпеливим та лагідним. Він пошкодує про свої слова, а ти ніколи не розкаєшся у своїй доброчесності.

4. Чи є потреба обговорювати цю тему далі? Такому його докори закрили шлях до Царства Небесного. Бо сказано: Ні злоріки, ані зажерливі Царства Божого не успадкують (1 Кор. 6, 10). А тобі мовчання приготувало Царство, бо сказано: А хто витерпить до кінця, той спасеться (Мт. 10, 22).

А якщо ти мстишся і на образи відповідаєш образами, то чим виправдаєшся? Тим, що роз’ярив тебе призвідник сварки? Але хіба це поважна причина? Розпусник, що звинувачує блудницю в тому, що вона його спонукала до гріха, заслуговує на не менший осуд, ніж вона. Немає перемог там, де немає супротивників, і поразок там, де немає суперників.

Вислухай слова Давидові: Як постане безбожник переді мною, не дратувався і не ображав його, але занімів, упокорився і змовчав про добро (Пс. 38, 2-3). А тебе засмучують образи, які вважаєш злом, і водночас наслідуєш їх, неначе вони є добром. Таким чином потерпаєш від того, що сам засуджуєш До чужого пороку прискіпливо приглядаєшся, а в собі мерзенного не бачиш. Ображаєшся, коли тебе кривдять? Тоді й сам не роби цього. А те, що не ти розпочав сварку, не виправдовує тебе. Тому я схильний думати, що противник твій має більше прав обурюватися за те, що ти не подав йому спасительного прикладу. Знаючи, який огидний вигляд має людина у гніві, ти не остерігся, щоб не уподібнюватися до нього, навпаки, сам обурюєшся, дратуєшся, гніваєшся, і твоя поведінка служить виправданням тому, хто почав перший. Бо своїми вчинками і його виправдовуєш, і себе самого звинувачуєш.

Якщо гнів є злом, чому ж ти не ухилився від зла? А якщо гнів можна вибачити, то чому обурюєшся на роздратованого? Тому навіть якщо ти почав мститися у відповідь на кривду, це анітрохи тобі не допоможе. У змаганнях отримує нагороду не той, хто почав перший, а переможець. Тому осуджується не тільки зачинатель поганих справ, а разом з ним і той, хто за лукавим поводирем послідував до гріха.

Якщо він назвав тебе жебраком, і так воно є, змирися з цим, а якщо бреше, що тобі до його слів? Не пишайся незаслуженими похвалами, не засмучуйся й образами, які тебе не стосуються. Хіба не бачиш, що стріли наскрізь пробивають тверде та міцне, а в м’якому і податливому втрачають стрімкість руху? Мені здається, що так само відбувається і з образами. Хто реагує на них, зазнає від них шкоди, а хто сприймає їх спокійно, той лагідністю пом’якшує спрямовану проти нього злобу. Чим ображає тебе слово «жебрак»? Згадай про свою природу: нагим прийшов ти у світ, нагим з нього і відійдеш (Іов. 1, 21). Хто ж може бути бідніший за нагого? Не почуєш у слові «жебрак» нічого страшного, якщо затямиш сказане про тебе. Чи за бідність саджали кого до в’язниці? Соромно не жебраком бути, а не мати мужности визнати своєї наготи. Згадай про Господа: Будучи багатим Він задля нас став убогим (2 Кор. 8, 9).

А якщо кривдник обізве тебе невігласом і неуком, згадай образливі слова юдеїв, якими вони зневажали істинну Премудрість: Самарянин ти і біса маєш (Йо. 8, 28). Якщо гніваєшся, то тим сам підтверджуєш справедливість сказаного про тебе. Бо що є нерозсудливішим за гнів? А якщо залишишся незворушним, то посоромиш кривдника, довівши свою розважливість на ділі. Дали тобі ляпаса? Але й Господа били по обличчю. Обплювали тебе? Але плювали і на Господа нашого, бо Він не відвертав обличчя Свого від плювків (Іс. 50, 6). Тебе оббрехали? Але брехали і на Суддю. На тобі роздерли одяг? І з Господа мого зняли хітон, і Його одяг поділили поміж собою. Але тебе ще не осудили й не розіп’яли. Тобі ще далеко до того, щоб уподібнитися до Господа!

5. Тож затям усе це і заспокойся. Бо подібні міркування, стримуючи поривання і неспокій серця, упорядковують і заспокоюють думки. Про це сказано в Давида: Був я у готовності і незворушним (Пс. 118, 60). Тому слід, щоб нестримні й розбурхані пориви душі погамовувалися згадками про приклади, що їх подали нам святі мужі. З якою покорою переносив докори Семея Давид, не переймався образами, не дав зародитися в собі гніву, але звернувся подумки до Бога: Господь наказав Семеєві проклинати Давида (2 Сам. 16, 10). Тому, почувши від Семея слова «кривавий злочинцю, негіднику» (2 Сам. 16, 7), не розгнівався на нього, а змирився, прийнявши це як заслужене.

Затям собі дві речі: не вважай себе кращим за іншого, а іншого – гіршим від себе. Тільки в такому разі ніхто не зможе принизити тебе і цим розгнівати. Це справді жахливо, коли людина, яку ти безмірно облагодіяв, не лише не виявляє вдячности, а ображає і зневажає тебе. Але цим вона завдає більшої шкоди собі, ніж тому, кого кривдить. Нехай він чинить по-своєму, ти не мстися йому. Нехай його слова стануть для тебе приводом для роздумів. Якщо вони не зачіпають тебе, значить, ти – захищений від них. А якщо вони завдали тобі болю, приховай це. Сказано ж бо: Стривожилося серце моє (Пс. 142, 4), тобто емоції не вилилися назовні, а душа стримує їх, як берег хвилі. Заспокой розлючене й оскаженіле серце. Нехай розум твій втихомирить пристрасті, як прихід учителя – дітей.

Як нам уникнути шкідливих наслідків гніву? Не піддамося гніву, послухавши голосу розуму, а передусім подбаємо про те, щоб наші вчинки не випереджали думок. Приборкаємо гнів розважливими думками, неначе коня вуздою, який скоряється господареві і йде туди, куди йому накажуть. Душевне завзяття може прислужитися для багатьох добрих справ і допомогти розумові в його битві з гріхом, як воїн, що підкоряється полководцеві і з готовністю виконує його накази. Бо завзяття – це рушійна сила душі, яка може стати джерелом енергії для прекрасних вчинків. Якщо насолоди розслаблять душу, то завзяття, загартувавши її, неначе розпечене залізо, яке занурюють у крижану воду, зі слабкої і зманіженої перетворить її на мужню і стійку. Бо якщо зло не викличе в тебе гніву, то як зможеш його зненавидіти так, як воно на те заслуговує? Я вважаю, що з однаковою силою слід любити доброчесність і ненавидіти гріх.

Гнів може служити душі; як добрий пес пастухові, так і гнів, підкорюючись розумові, стає лагідним і слухняним, зачувши ж голос чужого, навіть якщо він видається привітним, кидається на нього, а від голосу знайомого і друга стрибає від радости. Це найдоцільніше використання енергії гніву. Бо як він стане нетерпимим до зловмисників й уникатиме їх, не стане їхнім спільником у злих ділах. Навпаки, буде завжди переслідувати й нападати на підступні насолоди, неначе на вовків.

Такою є користь від гніву для тих, хто вміє його спрямувати в потрібне русло. Кожна ж інша душевна сила залежно від її використання спрямовується то на добро, то на зло. Наприклад: той, хто використовує душевні сили на розкоші та насолоди, огидний і нестриманий, а той, хто скерував їх на любов до Бога і на пожадання вічних благ, блаженний у своїй рвійності. Той, хто правильно використовує силу розуму, розсудливий і мудрий, а той, хто її марнує на вигадування прикрощів для ближнього, зловмисник і злочинець.

6. Те, що Бог нам дав для спасіння, не будемо використовувати як привід для гріхів! У такому разі і роздратування, своєчасно спрямоване в потрібне русло, породжує мужність, терпіння, стриманість, а якщо воно діє наперекір здоровому глуздові, – перетворюється на божевілля. Тому й псалмоспівець умовляє нас: Гнівайтесь, та не грішіть (Пс. 4, 5).

Господь погрожує судом тому, хто гнівається марно, але не забороняє в разі потреби застосувати роздратування як ліки. Бо слова покладу ворожнечу поміж тобою і змієм (Бут. З, 15), та ворогуйте з Мадіянами (Чис. 25, 17) вчать нас того, що гнів може стати нашою зброєю. Мойсей, найлагідніший з усіх людей (Чис. 12, 3), коли карав за ідолопоклонство, змусив левітів вбивати своїх братів. Він говорить: Припояши кожен меча на стегно і пройдіть від воріт до воріт табору та поверніться через полк, і вбийте кожен брата свого, і кожен ближнього свого, і кожен сусіда свого (Вих. 32, 27). І далі сказано: І промовив Мойсей: Наповніть руки свої сьогодні для Господа, кожен сином своїм і братом своїм, щоб зійшло на вас благословення (Вих. 32, 29).

Що виправдало Фінееса? Хіба не справедливий гнів на розпусників? Він був надто людинолюбний та лагідний, але коли побачив блуд, що його так нахабно коїв Зімрі із мадіянкою, навіть не намагаючись приховати сороміцтва, то не стримався й у справедливому гніві простромив обох стрілою (Чис. 25, 8). А Самуїл, охоплений праведним гнівом, хіба не вбив амаликітського царя Агага, що його врятував всупереч Божому повелінню Саул (1 Сам. 15, 33)? Так роздратування нерідко прислуговується добрим справам. І ревний Ілля, охоплений розсудливим і праведним гнівом, приніс користь усьому Ізраїлю, прирікши на смерть чотириста п’ятдесят ганебних священиків і чотириста священиків з дібров, котрі годувалися зі столу Єзавелі (1 Цар. 18, 22-40).

А ти без причини гніваєшся на свого брата. Хіба не марним буває гнів, коли один скоїв щось, а ти гніваєшся на іншого? Хіба не те ж саме робиш, що й пси, які гризуть камінь і не чіпають людини, котра кинула той камінь? Гідний жалю той, кого використали як знаряддя, але ненависним є сам діяч. На нього гнівайся – на людиновбивцю, батька брехні, призвідця гріха. А до брата вияви милосердя, бо якщо він не покине грішити, то разом з дияволом буде горіти у вічному вогні.

Наскільки різняться поміж собою слова «роздратування» та «гнів», настільки відрізняються поняття, які вони позначають. Бо роздратування – це неначе спалах і швидке випаровування пристрасти, а гнів – постійна скорбота і тривале прагнення відплатити кривдникові, коли душа неначе наливається помстою. Тому треба знати, що люди, перебуваючи в різному душевному стані, грішать у двох випадках: або несамовито й безумно кидаються на кривдників, або підступно та зловмисно розставляють тенета, у які сподіваються вловити кривдників. Ми мусимо остерігатися і того, й іншого.

7. Що ж треба робити, щоб пристрасть була доречною? Як це можливо? Спочатку навчись мудрої смиренности, що її Господь і на словах заповів, і наділі показав. Заповів [словом], коли сказав: Коли хто хоче бути першим, нехай буде з усіх останнім (Мр. 9, 35), а ділами показав, коли лагідно й незворушно стерпів удар від людини (Йо. 18, 22-23). Творець неба й землі, Якому служать зі страхом усі створіння видимі й невидимі, Який підтримує усе могутнім своїм словом (Євр. 1, 3), не вкинув цього чоловіка живим до пекла, не звелів землі провалитися під нечестивцем, але перестеріг і повчав його: Коли Я зле сказав, то доведи, що воно зле, якщо ж добре, то чому Мене б’єш? (Йо. 18, 23).

Якщо заповідь Господня навчить тебе відчувати себе найменшим з усіх, хіба зможеш обуритися, неначе тебе незаслужено скривдили? Коли тебе ображає нетямуще дитя, хіба не розсмієшся? І коли безумець насміхається з тебе, то хіба не пожалієш його замість того, щоб зненавидіти? Зазвичай засмучують нас не слова, а презирство до кривдника і власна зарозумілість. Тому, якщо ці дві речі не зачіпатимуть тебе, то образливі слова стануть для тебе пустопорожніми звуками.

Отож: Утримайся від гніву і погамуй лють (Пс. 36, 8), щоб не відчути на собі гніву, який відкривається з небес на всяку безбожність і несправедливість людську (Рим. 1, 18). Якщо ти подужаєш силами доброчесного розуму виполоти з коренем роздратування, то цим завдаси нищівного удару відразу багатьом пристрастям, поки вони ще в зародку. Підступність, підозрілість, недовіра, лиха вдача, зловмисність, зухвалість і подібні їм пороки – діти цього гріха.

Тому не дозволимо поселитися в нас такому великому злу – цій душевній хворобі, потьмаренню розуму, відчуженню від Бога, забуттю кровних уз, призвідникові битв, джерелу лих, цьому лукавому демонові, що оволодіває нашими душами, подібно до докучливого паразита, що оселився в нутрощах і перешкоджає ввійти Святому Духові. Бо: де ворожнеча, сварки, лють, суперечки, суперництво, які розбурхують душу, там немає місця Духові лагідности. Але, послухавшись напоумлень блаженного Павла, відкиньмо гнів, лють та крики, станьмо добрими та милосердними одне до одного в надії на блаженство, обіцяне лагідним (адже блаженні лагідні, бо вони успадкують землю (Мт. 5, 4), в Христі Ісусі Господі нашім, Якому слава й влада навіки! Амінь.

Джерело: Василій Великий. Гомілії. Пер. з давньогрецьк. Л. Звонської. Видавництво «Свічадо», Львів 2006.

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia