Неділя сліпородженого

Nedila sliporodzhenoho 2

Вознесення Господнє

Voznesinnia 4

Пасхальний період

Voskresinnia 1 - Копія

Свята Літургія в Остії

Ostia 1

Гості он-лайн

На сайті 548 гостей та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Nedila sliporodzhenoho 3Христос Воскрес!

Дорогі в Христі брати і сестри!

Ми слухали Євангеліє від Йоана про сліпонародженого чоловіка – це довгий діалог де є багато діючих осіб - позитивних і негативних.

Цікаво, де ми себе знайдемо посеред діючих осіб? Як Ісус, що бачить страждання сліпого; чи учнів, які сперечаються хто згрішив; чи як сліпі фарисеї, які уважали себе учителями закону; як батьки сліпого, які бояться визнати, що Ісус його зцілив; чи як той сліпий, що не боїться визнати свою віру?

По перше, такими сліпими з народження був кожний з нас. Як сліпий умив свої очі у Силоамській купелі, і почав бачити, так кожний з нас умив себе водою Хрещення, і побачив світло віри. Саме оповідання про зцілення сліпонародженого містить саме символіку про хрещення і віру

Ось головні діючі особи:

Ісус зауважує бідного сліпого, не проходить мимо. Він іде йому на зустріч, він бачить терпіння сліпого. Він намащує очі сліпого глеєм і запрошує бідного до співпраці: «Іди і вмийся!». І він послухав Ісуса, пішов, умився і прозрів.

Учні також бачать сліпого, проте їхня реакція є іншою: їх не цікавить біда сліпого, а сперечаються між собою: «Хто згрішив? Він чи батьки його?»

Сліпота фарисеїв: «Не має гіршого сліпого від того, що не хоче бачити, чи глухого, що не хоче чути». Фарисеї переконані у своїх позиціях, незважаючи на факти і на чуда…

Батьки сліпого, які бояться фарисеїв, тому не можуть визнати свою віру, тому їх поведінка двозначна. Бояться визнати, що Ісус уздоровив їхнього сина: «Спитайте нашого сина: він дорослий, сам про себе скаже».

Простота сліпого. Він вільний, не боїться посвідчити про своє зцілення перед фарисеями. Згодом пізнавши Ісуса у храмі, каже: «Вірую, Господи!».

Отож ми прийняли світло віри і охрестились, але, на жаль, у нашому житті часто повертаємося до діл темряви. Апостол Павло пише до Галатів: «Учинки темряви відомі: розпуста, нечистота, розгнузданість, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, зависті, пияцтво, гульня… Такі Царства Божого не успадкують» (Гал 5,19-21). Ті, що чинять такі діла - ходять у темряві. Тому треба нам повертатися часто до цієї силоaмської купелі і умивати наші очі віри.

Наша віра порівнюється зі світлом. Що дає нам світло? При світлі бачимо речі, їх розрізняємо; бачимо віддаль, пропорції, орієнтуємося де ми є. І навпаки, коли ми знаходимося у темноті, спотикаємося, ідемо навмання. Приходить Христос, який нам об’являє світло життя, a особливо на ті вічні питання життя: «Хто ми є? Звідки походимо? Де ідемо?». Віра в Ісуса Христа дає нам відповідь на ці питання. Проте світ нас веде до життя у шизофренії: одне в храмі, інше на вулиці; віра наче недільна одіж, з якої ми роздягаємось, і залишаємось такими самими.

Нам треба долати цю життєву шизофренію, і цю віру, яку ми приймаємо на Хрещенні, і яку скріпляємо у храмі на молитві понести її на вулицю, свідчити тим світлом для інших, бути «свідком світла». Хоч сучасні міста є фантастично освічені, то все таки у духовному вимірі світ знаходиться у темряві, втратив орієнтацію, не відрізняє те, що добре, а що зле, не бачить цінностей.

Сприйняти реальність і не шукати хто винен? Винуватця або «козла відпущення»? Проблеми і травматичні випадки можуть появитися перед нами, як зараз велика проблема пандемії. В таких проблемах проявляється наш характер, ким ми є. Зараз ми часто чуємо італійське слово “resilienza”, що можна його перекласти як «стійкість, витримку», здатність піти на зустріч і долати травматичні випадки або період різних проблем і користати з тих обставин, щоб позитивно переорганізувати своє життя. І ця resilienza – витримка проявилася у нас, коли під час пандемії ми змогли знайти способи, щоб себе переорганізувати і навчитись чогось нового. І таким чином проявилася Божа слава.

До воскресіння через хрест, через терня до зірок. До зустрічі з воскреслим Христом проходиться через відречення від себе самого, через готовність порвати з певним середовищем, зокрема зі зіпсованою ментальністю: розв´язки, які пропонують набуття якоїсь вигоди, компромісу зі злом чи подвійної гри, не належать до логіки Євангелія і послідовників Христа.

Життя – це радісна, хоч і важка, проща у напрямі Світла, в якому наші особисті зусилля випереджує і підтримує Божа благодать. То ж це Євангеліє закликає нас сьогодні, не боятись труднощів, відкинення, ба навіть переслідування, відважно іти за Христом; ставати свідками Його Правди, яка просвітлює кожну людину» (о. Т. Барщевський, Коментар до недільних Євангелій, 55).

І діяння Апостолів, історія первісної Церкви, свідчить про те, що треба мати віру у Христа, яка нас не зупиняє, що ніщо нас не відлучить від Ісуса Христа. Суди, в'язниці, а навіть - смерть.

Павло та Сила проповідують, виганяють бісів, а за те їх судять і до в’язниці кидають, згодом їх звільняють, і далі подорожують, і проповідують… Павло пише до Римлян. «Хто нас відлучить від Христової любові? Горе чи утиск, чи переслідування? Ні голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч… Бо ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі» (Рим 8, 35-39).

Ось приклад Богородиці. Блаженна та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа» (Лк 1,45). Віра, проста, щира, вільна, відважна.

+Діонісій,

Рим, 22 травня 2020

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia