Неділя 13-та по ЗСД

13 nedila1

Неділя 14-та по ЗСД

Nedila 14  po ZSD

Свята Літургія в Остії

Ostia 1

Гості он-лайн

На сайті 293 гостей та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Voskresennia 7У неділю першого гласу на Вечірні співаємо Христові: Бувши недосяжним царем неба і землі, із-за Твого чоловіколюб’я Ти добровільно розп’явся. Ад, стрінувши Тебе внизу, засмутився, але душі праведників, прийнявши Тебе, зраділи і Адам, побачивши Тебе, Творця, в підземнім світі – воскреснув. О, чудо! Як же то Життя всіх зазнало смерти? Бо Ти бажав просвітити світ, що кличе й промовляє: Воскреслий з мертвих, Господи, слава Тобі!

Цей піснеспів, подібно до багатьох інших воскресних піснеспівів, представляє уособленим ад. Ад – місце перебування усіх людей від Адама до тих, які померли безпосередньо перед смертю Христа. Не слід плутати ад з пеклом, адже пекло – місце перебування тих, які відкинули Бога, тоді як ад – місце перебування усіх, і праведних, і грішних, які жили до Христа. Інша суттєва різниця в тому, що ад існував від смерті першої людини до смерті Христової, тоді як пекло почало своє існування після того, як припинив існувати ад. Іншими словами, ад – тимчасове місце перебування мертвих, які очікували приходу Месії, тоді як пекло – вічне місце перебування тих, які добровільно вибрали не бути з Богом.

Христос, померши, зійшов душею в ад. Його зшестя зруйнувало ад, бо ад був місцем мертвих, і коли зійшло у нього Життя (померши у людському тілі, Господь залишався завжди живим і безсмертним у своєму Божестві), то він перестав існувати, бо вже не міг зватись місцем мертвих. Більше того, Христос не просто був сам у собі Життям, але був Життям всіх, як про це говорить стихира Вечірні, тобто не просто сам був живим, але робив живими усіх мертвих. Тому ад не міг далі існувати; тому, стрінувши Христа внизу, ад засмутився. Ад був цілковито зруйнований приходом у нього Христа. Натомість рай і пекло, навпаки, почали бути відкритими для колишніх жителів аду. Христос не відкривав пекла, ані не створював його. Христос відкрив людям рай. Натомість пекло було відкрите людською свободою, яка відкидала відкритий рай. Іншими словами, Господь через хресні страждання і смерть відкрив усім людям вхід до раю, але ті, які своїм свобідним вибором не захотіли туди увійти, автоматично відкрили собі іншу дорогу – пекло.

Каже нам, отже, стихира, що ад засмутився, побачивши Христа. Тут ад виступає наче якась особа, що радіє чи засмучується. Звичайно, це просто метафорична мова піснеспіву, адже ад не є особовим. Душі праведників, прийнявши Христа, натомість зраділи, – співаємо далі, – і Адам, побачивши Творця в підземнім світі, – воскреснув. Тут власне прегарно описується, чим був прихід Господа для мертвих – великим видінням, яке саме повертало їх до життя. Лише побачити Христа в аді означало для Адама воскреснути. Лише побачити. Бо Він був Життям і Творцем життя. Мертві, які бачать життя, не можуть бути мертвими, бо мертвота не має нічого спільного з життям. Так і тут, царство померлих – ад – не могло залишатись собою, коли у нього спустилося Життя, і жоден мешканець аду не міг залишатися собою, тобто мертвим, коли йому довелось узріти Живого, Який усе животворить самим лише видінням Його самого. Тому власне і пекло є пеклом, що у Ньому не зриться Життя.

Залишається однак незбагненною для нас відповідь на питання, що ставиться у стихирі: Як же то Життя всіх зазнало смерти? Як це Той, на Кого лиш подивитися означає жити, міг сам зазнати смерті? Чому хотів просвітити світ через смерть і воскресіння? Не знаємо, бо це надзвичайно таїнственне. Але знаємо, що нам відкритий рай, що не існує більше аду, що дивитися на Христа означає вічно жити.

Марія Ярема

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia