Неділя 2-га Вел. посту

Nedila  2 Postu 1

Неділя 3-тя Вел. посту

Nedila  3 Postu 1

Великий піст

Velykyy pist

Гості он-лайн

На сайті один гість та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

1349140686 satan«Злопам’ятність – остання межа гніву, пам’ятання гріхів ближнього супроти себе, відвернення од Богом призначеного прощення (прости – й тобі проститься), згуба всіх попередніх чеснот, отрута душогубна, хробак, що серце гризе, нещира молитва (бо як скажеш: прости, як і ми прощаємо?), цвях, увігнаний в душу, вічний гріх, невсипуще беззаконня, постійне зло».

Св. Йоан Ліствичник, Драбина досконалости, або ліствиця духовна ігумена Йоана, учня святого Григорія Назіянського, Про боротьбу з духом гніву, 20.

Справді велика духовна трагедія – злопам’ятність. Люди, що нею хворіють і навіть не бажають зцілитися, а ще й знаходять задоволення кожного разу, коли можуть помститися, принизити, познущатися, зашкодити своєму кривднику, прямують до місця, проклятого Богом, а від людей, ще тут на землі, не отримують ні поваги, ні прихильності, ні любові, ні дружби, а навіть отримують презирство, рідко – співчуття. Хто захоче бути товаришем злопам’ятного? Адже, якщо завиниш супроти нього, навіть перепросиш, то є великий шанс, що він буде шукати помститися тобі.

Такі люди завжди сповідаються (якщо сповідаються) по-святотатськи, бо вимагають у Бога прощення на сповіді, самі не прощаючи; кажуть, що простять, а в умі, думаючи, що обдурили недолугого священика, планують вже помсту. Не вірять, нерозумні, засліплені гнівом і духом помсти, що сам Христос стоїть в той момент невидимо, приймаючи сповідь їх, а священик – це свідок покаяння. Тому виходять від Лікаря незціленими, подвійний гріх маючи, бо Бога хотіли обманути і покаяння їх було вдаване.

Такі люди моляться по-святотатськи, бо лицемірно промовляють слова Господньої молитви: «[...] і прости нам провини наші, як і ми ПРОЩАЄМО винуватцям нашим» (Мт. 6,12), а самі ж то й надалі закам’янілі в злобі, і зло пам’ятають, і бажають помсти.

Бувають цілі народи і держави, що хворіють цією хворобою. Але це окрема розмова...

А яких дітей можуть виховати злопам’ятні батьки? Чи не виросте дитина злопам’ятною людиною? Якщо ж таку модель поведінки закладено їй від моменту зачаття, то що отримають батьки на старість?

Про цю дочку гніву (злопам’ятність) можна роздумувати довго. Головне для християнина – зцілитися від цієї недуги, якщо її зауважив за собою, щоб благословенне життя пожити тут на землі і вічне царство успадкувати, а не бути вкинутому до пекла.

Злопам’ятному треба завжди мати перед собою слова Господа нашого Ісуса Христа: «Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець» (Мт. 6, 14); «Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам» (Лк. 6,37); «І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви» (Лк. 6,31). Отже, якщо хочемо бути прощені Богом, то не будьмо злопам’ятні; якщо хочемо, щоб нам не мстили люди, не будьмо і ми мстиві супроти них.

Ось одна повчальна історія від Святих Отців:

«Якось один брат з Либії прийшов до авви Силуана на гору Панеф і сказав йому: «Авво, маю ворога, який мені дуже шкодить. Коли я був ще у світі, він вкрав моє поле, всіляко лукавив переді мною, а тепер найняв людей, щоб мене отруїли. Хочу віддати його під суд». Старець мовив: «Вчини те, що умиротворило би тебе, сину мій». Брат відповів: «Авво, якщо він не буде покараний, – його душа з того не скористає». Старець на те: «Роби як знаєш, сину». Брат тоді каже старцеві: «Встань, отче, помолимось і потім піду до судді». Старець встав і почав проказувати Отче наш. Коли дійшли до слів: Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим (Мт. 6:12), старець мовив: «Не прости нам провини наші, як і ми не прощаємо винуватцям нашим». Брат на те каже: «Не так молишся, отче». «Так, сину мій, – відповідає старець. – Якщо справді хочеш йти до судді для пімсти, я не буду інакше за тебе молитися». Брат вклонився старцеві і простив ворогові своєму».

А ось і шлях зцілення за Cв. Йоаном Ліствичником:

«Якщо багато потрудившись над собою, не зможеш вивергнути гніву – цього кореня спотикання – зі серця свого, то піди та покаянно помирись з ворогом своїм хоч на словах і, засоромившись свого довгого лицемірства перед ним, полюби його, уражений совістю, як вогнем.

Коли навіть помолишся за того, хто образив тебе, віддячиш йому дарами або запросиш до трапези, – то й тоді ще не цілковито визволився ти від цієї зарази гніву. Але коли почуєш, що образника твого спіткало якесь душевне або тілесне горе, – зболієш і заплачеш над ним, як над самим собою, – тоді ти вже зцілений» (Св. Йоан Ліствичник, Драбина досконалости, або ліствиця духовна ігумена Йоана, учня святого Григорія Назіянського, Про боротьбу з духом гніву, 25, 26).

Отже шлях зцілення один – викинути з серця бажання помсти, розпочати діалог із тим, з ким гніваємося, принаймні з того, що починаємо вітатися та відповідати на вітання свого «кривдника». А відтак потрібно співчувати його горю, наче власному, «тоді, – каже Св. Йоан Ліствичник, – ти вже зцілений».

Бажаю усім нам Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа зустріти без найменшої гіркоти гніву у своєму серці!!!

Ієрей Тарас Остафіїв

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia