Неділя розслабленого

Nedila rozslablenoho 1

Пасхальний період

Voskresinnia 1 - Копія

Ювілей Ікони

DSC 3029b

Гості он-лайн

На сайті 188 гостей та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Sviate Pysmo 1Неділя 2-га Великого посту. Послання до Євреїв 1,10-2,3

10. І: «Ти, Господи, напочатку заснував землю і небеса – діло рук твоїх. 11. Вони загинуть, ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються. 12. Ти їх, неначе одежину, згорнеш і, немов одежа, вони зміняться. Ти ж – той самий, і літа твої не скінчаться». 13. До кого з ангелів він коли мовив: «Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів підніжком під твої ноги?» 14. Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння?

1. Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги. 2. Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке зобов’язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, 3. то як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Воно, спочатку проповідане Господом, було підтверджене нам тими, що його чули.

В уривку Послання до євреїв, який читається у Святій Літургії другої неділі Великого посту, чуємо про величчя Божого Сина та про спасіння, принесене Ним людям. Уривок починається цитатою з Псалма 102 (101), в якій псалмопівець визнає Бога єдиним вічним Буттям. Усе сотворив Він: небо і землю, але сотворене не є безкінечними у літах. І небо, і земля пройдуть, матимуть своє завершення, тоді як Творець незмінний і літам Його немає кінця. Настільки більшим є Господь над сотворену Ним вселенну, що увесь світ в порівнянні з Ним є наче одяг, який зношується, старіє, стає непридатним та й зникає. Далі автор Послання до євреїв підсилює своє твердження про величчя Сина Божого ще однією цитатою з Книги Псалмів (Пс 110 (109)), вказуючи, що Син значно більшу і незрівнянно більшу славу та велич посідає, аніж ангели, адже ангели – служебні духи, а Син – відвічний Бог по правиці Бога Отця. Ангели посилаються Богом до людей, тобто до тих творінь з-поміж видимого світу, які мають успадкувати спасіння. Це велике спасіння власне є принесене Сином Божим, але людина здатна його занедбати, «знестися з дороги» правди, не вважати пильно на благовість, яку почула. За те однак муситиме дати відповідь. Великим безумством для людей є занедбання слів ангелів Божих, а скільки більшим безумством є занедбання слів самого Бога і занедбання спасіння, Ним принесеного. Великого спасіння. Сам Господь, явившись на землі Людиною, проповідував нам слова спасіння і подав його своїм життям, смертю та воскресенням.

Як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Чим оправдаємося перед Богом, Який усе воздав нам, а ми не вважали, щоб спрямувати свої кроки, простягнути свої руки та й отримати? Отримати дароване. Не здобути і не заслужити, а просто не занедбати те, що вже дане. Нам дане велике спасіння. Вічне і блаженне. Щоб його не занедбати, потрібно йти дорогою спасіння і вважати пильно, щоб нас з неї не знесло земними пристрастями і принадами. Нас нерідко зносить з тієї спасенної дороги наш гнів на ближнього, наша гонитва за добробутом, наша гордість і байдужість, наш осуд і наклеп, наше розпусне життя і пусте. Ми не боїмося себе потрудити, щоб отримати земну славу, маєтки, повагу, стан. Ми себе трудимо, щоб отримати те все. Але чи не дивно, що ми не хочемо прийняти спасіння, яке нам дароване? Чи не дивно, що ми занедбуємо велике, здобуваючи мале, а радше здобуваючи ніщо і то великим трудом? Дар спасіння вимагає від нас лише, щоб ми спрямували до нього свої кроки і простягнули свої руки, щоб його отримати. Але щоб спрямувати свої кроки на дорогу спасіння, треба перестати йти дорогою пристрастей. Бо дороги ці ведуть у різні сторони. І щоб простягнути руки до дару спасіння та отримати його, уже дароване, потрібно звільнити руки від земних дібр. Ми не трудилися над даром спасіння, але мусимо «потрудити» себе перестати трудитися над тим, що є нічим.

Син Божий, незбагненне Величчя, потрудив себе над нашим спасінням, виснажив себе аж до смерти. Як утечемо, занедбавши таке велике спасіння? Чим оправдаємося перед Ним? Що скажемо Йому? Чи скажемо, що не могли потрудитися, щоб просто прийняти те, над чим не трудилися? Чи скажемо, що ми усе життя своє трудилися на те, щоб занедбати Його дар? Чи скажемо, що ми не почули? Чи скажемо, що ми просто не хотіли пильно вважати на те, що почули? Що скажемо?

Марія Ярема

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia