Неділя 26-та по ЗСД

Nedila 26 po ZSD 2

Святителя Миколая

Sviatyy Mykolay

Неділя 27-ма по ЗСД

Nedila 27 po ZSD

Свята Літургія в Остії

Ostia 1

Гості он-лайн

На сайті 218 гостей та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Nedila 9 po ZSD 2Наскільки людина поєднана вінцем віри зі своїм Спасителем, настільки здатна перебороти зло добром

[…]

В євангельському слові [дев’ятої неділі по Зісланні Святого Духа] автор зображає Ісуса Христа, Який вночі йде до своїх учнів по воді розбурханого моря (Мт 14, 22-34). У Божому Слові образ моря завжди символізує якусь велику небезпеку, зокрема гріх, хаос. Недаремно в останній книзі Святого Письма, Одкровенні святого Івана Богослова, в описі перемоги Бога над усяким злом моря вже більше немає.

Ідучи по морі, Ісус Христос виявляє учням своє божество, що Він є Богом, Творцем Всесвіту, і ця безодня – у Його руках. Він ступає по безодні, як по суші, по воді, як по твердій земній поверхні. І ця безодня кориться Йому як Господеві. Отці і вчителі Церкви навчали, що Ісус Христос, ставши людиною, розділив із нею все, крім гріха, тому йде поверх розбурханого моря.

Очевидно, що учні, побачивши Христа в такій іпостасі, налякалися. Бо, за старозавітним розумінням, не можна побачити Бога і залишитися живим. Надто під час нічної бурі посеред моря. Тоді апостол Петро, намагаючись випробувати божество Ісуса Христа, каже: «Учителю, якщо це Ти, дозволь мені прийти до Тебе». Насправді не апостол, а Вчитель випробовує його, – його віру, довіру до Бога. І ось Петро починає іти по воді.

Апостол, який прямує до Господа, є для нас образом християнина. Бо покликання християнина – бути не від цього світу, але жити в цьому світі. Сьогодні багато людей запитують себе, як можна бути святим у грішному світі. Ісус Христос показує нам в євангельській розповіді, яку ми прослухали, що означає бути християнином у цьому розбурханому морі життя. Коли Петро дивився на Христа і цілковито Йому довіряв – ішов по воді, тобто чинив Божі діла. А тільки-но засумнівався, – подивився ліворуч і праворуч, побачив великі хвилі і подумав, що йти по воді неможливо, – почав потопати. Так стається з кожним християнином, який серед випробувань своєї віри починає сумніватися, чи можна сьогодні жити по-християнськи, тобто покладати всю свою надію на Бога. Наскільки людина поєднана вінцем віри зі своїм Спасителем, настільки вона здатна перебороти зло добром і бути не причетною до того зла, серед якого живе.

Але навіть тоді, коли невірство топить Петра, Господь не забирає від нього своєї десниці, виймає його з пучини гріха і смерті, картає, однак веде до тихого берега Божого життя.

[…]

Якщо ми поглянемо на нашу Україну сьогодні, на той шлях, який мусимо разом пройти як народ і Церква, то можемо сказати, що Господь Бог, подібно як Петра, спонукає нас іти по розбурханому морі. Ми розглядаємося довкола і жахаємося, бо йдемо серед непевності, серед безодні смерті... Однак зможемо впевнено подолати цей шлях, якщо йтимемо як віруючі люди. Бо Господь перебуває серед нас і в цю мить, і готовий нас провадити […]. Тільки нам важливо не сумніватися, не йти на компроміс із злом, гріхом і неправдою, а простягнути свою руку до цієї спасенної Господньої десниці і сказати […]: «Ти є наша сила». Просімо Господа Бога, щоб ми гідно склали той іспит у вірі, який переживаємо в останні місяці. Бо сьогодні зазнає випробування не тільки наша держава […], а кожен із нас, наскільки ми є віруючими, наскільки ми є християнами, наскільки ми є патріотами, доньками і синами своєї землі. Просімо Господа, щоб Його силою ми могли гідно скласти іспит, який ставить перед нами історія.

З проповіді Блаженнішого Святослава під час Божественної Літургії у храмі Різдва Пресвятої Богородиці в м. Долина, Івано-Франківської області (10.08.2014). Аудіо запис.

 

Віра на межі людського можливого і неможливого

«Маловіре, чого засумнівався?»
[…]

У сьогоднішньому Євангелії (Мт 14, 22-34) ми бачимо Ісуса Христа, Який серед ночі іде по воді до човна, в якому знаходяться Його учні. Євангелист Матей, описуючи цю картину буремного нічного моря, настрашених учнів, а відтак Ісуса Христа, Який іде по морю, описує картину всемогутньої Божої присутності. Ісус Христос тут зображений як справжній господар неба і землі, господар усього сотвореного світу, господар над землею і морем. Як відомо, ізраїльтяни ніколи не були добрими мореплавцями, тому для них образ моря завжди був образом хаосу, смерті і небезпеки. Ось ми бачимо тут Ісуса Христа, Який є господарем і життя і смерті усього сотвореного світу. У присутності Всемогутнього Бога ми бачимо маленький човен і в ньому перестрашених дванадцять учнів. Межі того човна окреслюють межі маленької людини. За межами човна на людей чигає смерть. Той човник є одинокою надією на якусь безпеку, надією врятуватися серед буремного моря. Безмежний, всемогутній Бог і маленька, обмежена та налякана людина. Але що між ними може бути спільного, між могутнім Богом і обмеженою людиною? Саме те, що Ісус Христос іде до своїх учнів! Цей Всемогутній Бог є не просто присутній як безучасний велетень. Ні! Він своєю всемогутністю іде, скерований до людської обмеженості і немічності. Саме тому, коли Петро побачив Ісуса, каже: «Господи, коли це Ти, повели мені підійти водою до Тебе!» Іншими словами, віра Петра – це мостик, який єднає обмежену людину і Всемогутнього Бога, мостик, який дає можливість переступити власні людські межі. Віра – це особистий стосунок між людським «я» і божественним «Ти», це невимовна можливість бути сильним Божою силою і на межі своєї обмеженості досвідчувати не хаос і смерть, але Всемогутню Божу присутність. Навіть тоді, коли Петро почав сумніватися, коли цей зв’язок «я» і «Ти» між Богом та людиною почав рватися, Ісус не відступається від нього. Подає йому руку, витягає з моря і каже до нього: «Маловіре, чого ти засумнівався?» Тоді Петро разом з Христом іде по воді, входить у човен і буря втихає, бо там, де є присутній Бог, там є мир. У тому людському човнику, якщо є присутній Бог, той човен має певність і може пристати до безпечного берега. Саме такою пристанню закінчується сьогоднішнє Євангеліє.

«Маловіре, чого ти засумнівався?»

Сучасна людина, кожен з нас, дуже часто досвідчує свої власні межі. Коли робітникові не виплачують зарплатню, він досвідчує межі своєї здатності прогодувати сім’ю. Коли хтось хворіє якоюсь невиліковною хворобою, тоді він досвідчує межі людської можливості і мистецтва лікаря врятувати йому життя. На межі людського можливого і неможливого невіруюча людина досвідчує хаос житейського моря та попадає в розпуку і в паніку, бо відчуває себе крихітною, обмеженою і незахищеною. Відчуває, що хвилі житейського моря смерті її захлинають і не має для неї рятунку. А віруюча людина на межі людських можливостей досвідчує Божу присутність, Життєдавця Бога, Який простягає до неї свою життєдайну десницю. Навіть тоді, коли віруюча людина сумнівається, грішить та падає, Божа рука від неї не відвертається. Віруюча людина, коли досвідчує межі своєї можливості, взиває до Бога так, як Петро: «Господи, рятуй!» Тоді Господь не мовчить, Він виходить назустріч, бере нас за руку, і дозволяє пережити, можливо, найбільш критичні моменти нашого життя. Господь дозволяє нам разом з Ним прямувати поверх цього моря гріха та смерті і відчувати себе в безпеці, мирі та спокої, будучи вірою інтимно поєднаними з Тим, Хто є господарем життя і смерті, неба і землі, суші і моря.

«Маловіре, чого ти засумнівався?»

[…]

Священик є не що інше, як рука Божа, яка тягнеться до нас. Коли ми грішимо, падаємо в гріх, ми йдемо до Святої Тайни Сповіді, де через уста священика часто чуємо ті самі слова, які сьогодні почув Петро: «Чого ж ти сумнівався? Господь же з Тобою». Десницею священика у Сповіді отримуємо відпущення наших гріхів. Саме священиче служіння, його присутність у житті віруючої людини є видимим знаком реальної і всемогутньої присутності Бога, Який через свої Таїнства подає нам життя і веде нас цим житейським морем до певної пристані. Як часто ми губимося, шукаємо, але як важливо нам не втратити з нашого поля зору отого Єдиного, Яким є Наш Спаситель Ісус Христос і в потребі саме до Нього взивати, Його шукати і відчути, що Він ніколи нас не залишає. Як далеко би ми від Нього не втікали, ніколи Божа присутність нас не покине. І тому каже Давид псалмопівець: «Господи, куди я можу втекти від Твого лиця? Йду на небо – таж там Ти є присутній, зійду в глибини підземні – і там рука Твоя, Владико».

Нехай для нас, віруючих людей, ота добра вістка про рятівну Божу руку буде покріпленням у нашій життєвій мандрівці, щоби на межі можливого і неможливого, того людського, що ми переживаємо кожного дня, ми відчули реально присутнього між нами Бога, Який приймає нас у свої обійми. Амінь.

З проповіді Блаженнішого Святослава під час Божественної Літургії у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві (25.08.2013). Аудіо запис.

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia