Неділя 29-та по ЗСД

Nedila 29 po ZSD 1

Різдвяний піст

Rizdvo Xrystove 13

Ювілей Ікони

DSC 3029b

Вхід

Гості он-лайн

На сайті 208 гостей та один учасник

  • o.Ivan

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Voznesinnia 2Бесіда Йоана Золотоустого на Вознесення Господа нашого Ісуса Христа, сказана в храмі мучеників у Романезії. Романезія – заміська місцевість в Антіохії.

Який же нині празник? Важливий і великий, улюблені, що перевершує ум людський і гідний щедрості Бога, Який дав його. Нині примирення у Бога з родом людським, нині довготривала ворожнеча припинилася і тривала війна закінчилася, нині настав якийсь чудовий мир, що ніколи не очікувався раніше. І хто міг сподіватися, що Бог мав намір помиритися з людиною? Це не тому, що Владика не любив людину, але тому, що слуга негідний; не тому, що Господь був жорстокий, але тому, що раб невдячний. Чи хочеш знати, як ми образили цього чоловіколюбивого, лагідного нашого Владику?

Належить знати причину колишньої нашої ворожнечі, щоб ти, побачивши нас, ворогів і неприятелів, удостоєних честі, подивувався чоловіколюбству Пошанованого; щоб ти не думав, нібито переміна відбулася від власних наших заслуг; щоб ти, пізнавши надмірність благодаті Його, не переставав постійноZolotoustyy 1 благодарити Його за велич дарів. Отже, чи хочеш ти знати, як ми образили нашого Владику, чоловіколюбного, лагідного, благого, що влаштовує все для нашого спасення? Він мав колись замір зовсім винищити рід наш і так розгнівався на нас, що вирішив погубити нас з жінками і дітьми, звірами і худобою, і з усією землею. Якщо бажаєш, я дам тобі почути це: «Знищу», – говорив Він, – «з лиця землі людину, яку я створив: людину, скотину, плазунів і птиць піднебесних, бо каюсь, що створив їх» (Бут 6,7). Однак, щоб ти знав, що Він не зненавидів єство наше, але відвертався від вад. Він сказав: «Я знищу з лиця землі людину, яку я створив», говорить людині: «Кінець кожному тілу перед лицем моїм» (Бут 6,13 ). Якщо б Він ненавидів людину, то не став би розмовляти з нею. А тепер бачиш, як Він не тільки не бажав зробити те, що погрожував вчинити, але ще виправдовувався – Господь перед рабом, розмовляв з ним, як з рівним собі приятелем, і об’являв причини загибелі, що зближалась, не для того, щоб людина знала ці причини, але щоб, сказавши про те іншим, зробила інших розсудливішими. Отже, рід наш, як я сказав, так зле поводився раніше, що знаходився в небезпеці бути винищеним з самої землі. А нині ми, здавалося б негідні землі, піднесені на небеса; ми, негідні земного панування, піднеслися до горного царства, зійшли вище небес, зайняли царський престол, і те ж саме єство, від якого херувими охороняли рай, нині возсидить вище херувимів. Як же сталося це дивне і велике діло? Як ми, образивши Бога, що здавалися негідними землі і втратили земне панування, піднеслися на таку висоту? Як закінчилася війна? Як припинився гнів? Як дивно те, що мир прийшов таким чином, що не люди, несправедливо ворогуючи проти Бога (просили про мир), але сам Бог, справедливо гніваючись, вмовляв нас. «Ми вас благаємо замість Христа», – говорить апостол, – «немов би сам Бог благав через нас» (2 Кр 5,20). Що це? Він ображений і сам вмовляє? Так, Він – Бог, і тому вмовляє, як люблячий батько.

Voznesinnia 6І дивись, що відбувається: посередником стається Син Вмовляючого, а не людина, не ангел, не архангел, і ніхто з рабів. Що ж робить посередник? Те, що властиво посереднику. Як там, де будь-які дві людини відвертаються одна від одної і не хочуть примиритися, хто-небудь третій, прийшовши і запропонувавши себе в посередники між ними, припиняє взаємну їх ворожнечу, так зробив і Христос. Бог гнівався на нас, ми відверталася від Бога, чоловіколюбного Владики; Христос однак, запропонувавши себе в посередники, примирив те й інше єство. Як же Він запропонував себе в посередники? Він прийняв на себе покарання, яке ми повинні були понести від Отця, і зазнав страждань і тутешньої наруги. Чи хочеш знати, як Він прийняв на себе те й інше? «Христос нас викупив від прокляття закону, ставши за нас прокляттям» (Гл 3,13), – говорить апостол. Бачиш, як Він прийняв покарання, яке загрожувало згори? Подивися, які зазнав Він осквернення, заподіяні на землі. «Зневаги зневажаючих тебе», – говорить псалмопівець, – «впали на мене» (Пс 68,10). Бачиш, як Він припинив ворожнечу, як Він не переставав робити і терпіти все і вживати всіх заходів, поки не привів неприятеля і ворога до самого Бога і не зробив його приятелем? І основою цих благ – є нинішній день, коли Христос, як би взявши начало єства нашого, возніс його Владиці. Як буває з плодоносними полями, коли хто-небудь, взявши трохи колосків, зробивши малий сніп і принісши його Богу, цією малою честю зводить благословення на всю ниву, так вчинив і Христос: однією плоттю своєю, як началом, Він звів благословення на весь рід наш. Але чому Він не возніс все єство наше? Тому що не буде началом, коли принесе все, однак тоді буде началом, коли, принісши мале, через це мале приготує благословення на все. Але скажеш, для начала слід було б принести первозданну людину, так як началом називається те, що першим виникає, першим виростає. Ні, возлюблений, це не буде началом, коли ми принесемо перший плід, незрілий і марний, але – коли принесемо плід досконалий. Тому, так як той плід був підвладний гріху, то він і не був принесений, хоча був і перший; а цей плід вільний від гріха, і тому він принесений, хоча з’явився після: це і є начало.

Щоб тобі переконатися, що началом є не перший проростаючий плід, але плід досконалий, прекрасний і той, що досяг належної зрілості, я приведу тобі свідчення з Писань: «Як увійдете», – говорив Мойсей до народу, –  «в землю, яку Господь Бог дасть вам, і понасаджуєте всілякого овочевого дерева, тоVoznesinnia 11 вважатимете їхні овочі нечистими; три роки будуть вони для вас нечисті, не можна їх їсти. А на четвертий рік усе, що на них вродиться, буде святе, на хвалу Господеві» (Лев 19,23-24). Якби началом було те, що перше виростає, то належало би приносити Господу плід, що росте в перший рік, але тут говориться: «Три роки плід буде для тебе нечистим», – залиш його, тому що дерево слабке, плід його марний і незрілий, – «а на четвертий рік всі плоди його повинні бути посвячені Господу». І подивися на мудрість Законодавця: Він не дозволив і куштувати цього плоду, щоб людина не приймала його перше, ніж Бога, не дозволив і приносити його, щоб не був принесений Господу плід незрілий. Залиш це, – каже Він, – бо це – перші плоди, і не принось їх, бо вони негідні честі Приймаючого. Бачиш, що началом є не перше, що виростає, але досконале. Це сказано нами про плоть, яку приніс Христос. Отже, Він приніс Отцю начало нашого єства, а Отець надав таку повагу цьому дару, як згідно з достоїнством Того, Який приніс, так і за чистотою принесеного, що прийняв його власними руками, помістив дар біля себе і сказав: «Сиди праворуч мене» (Пс 109,1). До якого єства Бог сказав: «Сиди праворуч Мене?» До того, яке почуло: «Ти є порох і вернешся в порох» (Бут 3,19). Не досить було для Нього піднятися над небесами? Чи не досить було стати разом з ангелами? Чи не була невимовною і ця честь? Але це перевершило ангелів, пройшло повз архангелів, перевершило херувимів, вознеслось вище серафимів, минуло начальства, і зупинилося не раніше, як Voznesinnia 3досягнуло престолу Владики. Чи бачиш цей простір від неба до землі? Або – краще – почнемо знизу: чи бачиш цю відстань від аду до землі, також від землі до неба, потім від неба до неба горного, а від нього до ангелів, до архангелів, до вишніх сил, до самого престолу царського? Вище всієї цієї відстані і цієї висоти Він возніс наше єство. Дивись, як низько (людина) знаходилася і як високо вознесена: неможливо було зійти нижче того, куди зійшла людина, ані піднестися вище того, куди возніс її Христос. Це висловлюючи, Павло говорив: «Той же, хто був зійшов на низ, це той самий, що вийшов найвище всіх небес» (Еф 4,10). Куди Він сходив? «В найнижчі частини землі» (Еф 4,9); а вознісся «найвище всіх небес». Зауваж, хто вознісся, або яке єство, або в якому стані воно було перше. Я з охотою зупиняюся на нікчемності нашого роду, щоб пізнати надзвичайну честь, даровану нам чоловіколюб’ям Владики. Ми були землею і порохом, але це ще не вина, тому що це – неміч природи. Ми стали нерозумними більше безсловесних тварин, тому що людина «подібна до скотини, яка гине» (Пс 48,21). А уподібнитися безглуздим значить стати гірше безглуздих, тому що бути безглуздим за природою і залишатися в безглузді, це – справа природня, а впасти в божевілля тим, які вшановані розумом, це – вина волі. Тому, коли ти чуєш: «подібна до скотини», то не думай, що псалмопівець сказав це, бажаючи прирівняти людей до безглуздих тварин: він сказав це, бажаючи показати, що вони не раз бувають гірші за тварин. Істинно, ми були гірші і бездушніші за безсловесних, не тому лише, що впали так, будучи людьми, але й тому, що дійшли до ще більшого безглуздя. Висловлюючи це, Ісая казав: «Господь говорить: віл знає господаря свого, а осел – ясла пана свого. Ізраїль не знає мене (Іс 1,3). Втім, не будемо соромитися колишнього: «Де збільшився гріх, там перевершила благодать» (Рм 5,20). Бачиш, як ми були нерозумніші за тварин; чи хочеш бачити, як ми були безглуздіші і за птахів: «І горлиця й ластівка, і журавель пильнують часу їхнього приходу. Народ же мій не знає Господнього розпорядку» (Єр 8,7). Ось ми безглуздіші і за ослів, і за волів, і за птахів, за горлиць та ластівок. Чи хочеш дізнатися також інші безглуздя наші? Премудрий робить нас учнями мурашок: так ми втратили природний сенс! «Іди», – говорить Він, – «до мурашки, приглянься до її звичаїв» (Прип 6,6). Ми, створені за образом Божим, стали учнями мурашок, але виною цього не є Творець, а ми, що не зберегли образу Його. Що я кажу про мурах? Ми були черствішими за каміння. Якщо хочеш, я привиду свідчення і на це? «Слухайте, гори, Господню розправу, і зважайте, ви, землі основи, бо в Господа розправа з своїм народом» (Міх 6,2). Ти судишся з людьми, а закликаєш основи землі? Так, каже Він, бо люди байдужіші за основи землі. Якої вимагатимеш ще крайності пороку, коли ми байдужіші за ослів, безглуздіші за волів, нерозумніші за ластівок і горлиць, дурніші від мурах, бездушніші, ніж каміння, і навіть виявляємося подібними до зміїв? «Отрута у них», – сказано, – «немов отрута змія» (Пс 57,5), «отрута змії на устах їхніх» (Пс 139,4). Але чи потрібно говорити про бездушність безсловесних, коли ми, виявляється, називаємося дітьми самого диявола? «Ваш», – каже, – «батько диявол» (Йо 8,44).

І, проте, ми байдужіші, нерозумніші, безглуздіші, бездушніші за каміння, нижчі всіх, безчесні і презирливі, – як мені сказати, як висловитися, як вимовити це слово? – ганебне єство, божевільніше всіх, нині стало вище за всіх. Нині ангели отримали те, чого давно бажали; нині архангели побачили те, чого давно жадали: побачили наше єство блискучим на престолі царському, сяючим славою і безсмертною красою. Так, цього давно бажали ангели, цього давно жадали архангели. Хоча наша честь і перевершила їх (честь), проте вониVoznesinnia 10 радіють нашим благом; так само і тоді, коли ми несли покарання, вони тужили; херувими, хоча охороняли рай, тим не менш, сумували. І як слуга, взявши співслугу свого під варту за наказом пана, хоча і стереже співслугу свого, однак, зі співчуття до цього співслуги, сумує про те, що трапилося з ним, – так і херувими, хоч і прийняли рай для оберігання, проте сумували на цій варті. А щоб тобі переконатися, що вони дійсно сумували, я поясню тобі це прикладом людей. Коли ти бачиш, що люди співчувають своїм співслужителям, то після того вже не сумнівайся про херувимів, тому що ці сили набагато волелюбніші за людей. А хто із праведників не сумував за людей, які були карані справедливо і після незліченних гріхів? Дивно, що вони сумували, знаючи гріхи людей і бачачи, що вони образили Владику. Так Мойсей, після ідолослужіння євреїв, говорив: «Прости їм гріх їхній, а якщо ні, то викресли мене з твоєї книги, що ти написав» (Вих 32,32). Що це? Ти бачиш безбожність і вболіваєш за покараних? Тому я і сумую, – каже він, – що вони будуть покарані і подали причини для справедливого покарання. А Єзекиїл, побачивши ангела, що вражає народ, з великим криком і стогоном виголосив: «Ой Господи Боже! Невже ти вигубиш увесь останок Ізраїля» (Єз 9,8)? І Єремія: «Карай нас, Господи, але правно, не у гніві твоєму, бо інакше обернеш нас на ніщо» (Єр 10,24). Якщо ж Мойсей, Єзекиїл і Єремія сумували, то невже сили небесні анітрохи не співчувають нам у наших лихах? Чи може це бути? Те, що вони наше вважають за своє, згадай, яку радість виявили вони, коли побачили, що Владика примирився з нами. Якби вони не сумували колись, то не зраділи б після. А що вони раділи, видно зі слів Христових: «На небі буде більша радість над одним грішником, що кається» (Лк 15,7). Якщо ж ангели, бачачи одного грішника, що навертається, радіють, то як їм не відчувати найбільшого задоволення, бачачи нині все єство, в началі його (в первинному стані), вознесеного на небо? Послухай ще, як радіють вишні сонми нашим примиренням (з Богом). Коли Господь наш народився тілом, то вони, побачивши, що Він примирився з людьми, – а якби Він не примирився, то і не зійшов би настільки, – побачивши це, вони склали хор на землі і воскликували, кажучи: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання» (Лк 2,14). Щоб тобі переконатися, що вони тому прославляють Бога, що земля отримала блага, вони подали і причину: «На землі мир», – кажуть вони, – «в людях благовоління», ворожих, невдячних. Бачиш, як вони прославляють Бога за чужі блага, або – краще – за свої, тому що наші блага вони вважають своїми. Чи хочеш знати, що й, очікуючи побачити Його, Який возноситься, вони раділи і захоплювалися? Послухай Христа, Який каже, що вони виходили й сходили невпинно; а це властиво бажаючим бачити дивне видовище. Звідки ж відомо, що вони виходили й сходили? Послухай самого Христа, Який каже: «Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого» (Йо 1,51). Така властивість люблячих: вони навіть не очікують часу, але випереджають час своєю радістю. Тому вони сходять, прагнучи побачити незвичайне і дивне те видовище, – людини, яка появилася на небі. Тому завжди з’являлися ангели, – і коли Він народився, і коли воскрес, і нині, коли возносився. «Раптом», – сказано, – «два мужі стали коло них у білій одежі», самим виглядом своїм виявляючи радість, «і сказали» учням: «Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо» (Ді 1,10-11).

Тут слухайте мене уважно. Для чого ангели це говорять? Хіба учні не мали очей? Хіба вони не бачили цієї події? Чи не сказав євангелист, що «взято Його з-перед очей їхніх» (Ді 1,9)? Чому ж з’явилися ангели, навчаючи їх, що Христос вознісся на небо? З двох причин: по-перше, тому що розлука з Христом завжди засмучувала учнів; а що вона засмучувала їх, послухай, що Він казав їм: «Ніхто Voznesinnia 9з вас мене не питає: Куди йдеш? Та від того, що я сказав вам це, смутком сповнилося серце ваше» (Йо 16,5-6). Якщо ми не можемо (байдуже) переносити розлуку з друзями та нашими родичами, то учні, бачачи Спасителя, наставника, піклувальника, чоловіколюбивого, лагідного, благого, що розлучається з ними, чи могли не засмутитися, чи могли не сумувати? Тому й з’явився ангел, втішаючи їх у скорботі по відході Господа звісткою про Його друге пришестя: «Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо» (Ді 1,11). Ви впали в скорботу, – каже він, – що Христос вознісся? Не сумуйте: Він знову прийде. Щоб вони не зробили того ж, що зробив Єлисей, який, побачивши вчителя свого взятим на небо, «одежу свою роздер» (2 Цар 2,12), – тому що ніхто не прийшов і не говорив йому, що Ілля прийде знову, – щоб і вони не зробили того ж, для цього з’явилися ангели, втішаючи їх в печалі. Ось одна причина появлення ангелів. Не менш важлива й інша причина, яка криється в словах ангела: «який від вас був взятий». Яка ж це причина? Христос вознісся «на небо». Велика відстань між землею і небом, і сила зору не могла слідкувати за тілом, яке підносилося до небес, але як птах, що летить у висоту, чим більш підноситься, тим більше приховується від нашого погляду, так точно і тіло Христове, чим більш сходило у висоту, тим більше приховувалося, і очі по слабкості своїй, не могли стежити за Ним на так великій відстані. Тому з’явилися ангели, сповіщаючи сходження Його на небо, щоб учні не подумали, що Христос вознісся «немов на небо», подібно як Ілля, але – що Він вознісся на саме небо. Тому й сказано: «вознісся від вас на небо», – і це додано недаремно. Ілля взятий був «немов на небо», тому що він був раб, а Ісус вознісся «на небо», тому що Він – Владика, той – на колісниці вогненній, а Цей – на хмарі. Коли потрібно було закликати раба, послана була колісниця; а коли – Сина, то – престол царський, і не просто престол царський, але Отцівський. Про Отця говорить Ісая: «Ось Господь вершником на легкій хмарі» (Іс 19,1). Тому, так як Отець «сидить на хмарі», то і Сину Він послав хмару. Ілля при сходженні низпослав милість на Єлисея; а Ісус, піднявшись високо, низпослав дари на учнів, які роблять не одного пророком, але безліч Єлисєїв, або краще сказати, набагато більших і славетніших від нього. Повстанемо ж, улюблені, і спрямуємо погляди наші до другого пришестя Христового. Павло каже: «Бо сам Господь на даний знак, на голос архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли в Христі. Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними вхоплені на хмарах у повітря назустріч Господеві» (1 Сл 4,16-17), але не всі. А що не всі ми будемо вхоплені, але одні залишаться, а інші будуть вхоплені, про це послухай, як каже Христос: «В ту ніч дві молотимуть разом: одну візьмуть, а друга залишиться; двоє на однім ліжку: одного візьмуть, а другого зоставлять» (Лк 17,34-35; Мт 24,40-41). Що означає ця притча? Що означає ця потаємна таємниця? Жорна означають всіх, що живуть в бідності та утисках; а ліжко і заспокоєння означає всіх, що насолоджуються багатством і почестями. Господь, бажаючи показати, що і з бідних спасаються і гинуть, сказав, що з тих, що мелять на жорнах, «одну візьмуть, друга залишиться», і з лежачих наVoznesinnia 1 ліжку, «одного візьмуть, а другого зоставлять». Він висловлює те, що грішники залишаються тут і очікують покарання, а праведники піднімаються на хмарах. Як при вході царя в місто наділені саном і владою мають велику відвагу перед царем і виходять з міста назустріч до нього, а злочинці і засуджені залишаються під вартою всередині міста, очікуючи царського вироку, – так і під час пришестя Господа, ті, що мають відвагу перед Ним, зустрінуть Його в повітрі, а винні і маючі за собою безліч гріхів будуть тут чекати Суддю. Тоді й ми «будемо взяті». Сказавши «ми», я не включаю себе самого в число взятих; я ж не настільки байдужий і нерозумний, щоб не усвідомлювати власних гріхів. Якби я не боявся обурити радість справжнього свята, то гірко заплакав би, згадавши цей вислів, бо згадав і про власні гріхи. Але так як я не хочу порушувати веселощів справжнього свята, то тут закінчу мову, залишивши у вас у живу пам’ять про той день, щоби багатий не радів багатством своїм, ані бідний не вважав себе нещасним через бідність свою, але кожен чинив так чи інакше, залежно від того, що усвідомлює він за собою. Ані багатство не робить блаженним, ані бідність – нещасним, але хто удостоїться «вхоплення» на хмарах, той блаженний і преблаженний, хоча б він і був бідніший за всіх; так само як і той, хто втратив те – нещасний і пренещасний, хоча б він і був багатшим за всіх. Кажу це для того, щоб ми, які перебуваємо у гріхах, оплакували самих себе, а всі, що живуть в добрих подвигах, підбадьорювалися, і не тільки підбадьорювалися, але мали тверду впевненість. Втім, і перші повинні не тільки плакати, а й виправляти себе, так як і скверний може, залишивши пороки, звернутися до чесноти і зрівнятися з тими, які від початку проводили добродійне життя: про це і ми будемо старатися. Ті, які усвідомлюють себе доброчесними, нехай перебувають в благочесті, постійно примножуючи це благе надбання та збільшуючи попередню дерзновенність; а ті, що не мають дерзновенності і усвідомлюють за собою багато гріхів, нехай виправляться, щоб і нам досягти дерзновенності праведних, і всім разом і одностайно з належною славою зустріти Царя ангелів і сподобитися блаженної радості у Христі Ісусі, Господі нашім, Якому слава і влада з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia