Неділя 8-ма по ЗСД

Nedila 8 po ZSD 3

Святого Володимира

Volodymyr Velykyy 1

Свята Літургія в Остії

Ostia 1

Вхід

Гості он-лайн

На сайті 242 гостей та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

DSC 1893Дорогі Брати і Сестри!

Суботній день – це день, коли всяка людська плоть мовчить! Замість Херувимської пісні на цій Божественній Літургії св. Василія Великого співаємо: «Нехай мовчить усяка плоть людська, нехай стоїть зі страхом і трепетом, і ні про що людське не помишляє…».

Нехай мовчить людська плоть!

Ісус ходив по селах і містах та проповідував кожного дня Царство Боже, молячись, щоб це Царство прийшло у цей світ. Проте по трьох роках Його проповіді провідники народу Його не сприйняли, засудили на смерть, катували, терням вінчали, розіп’яли на хресті, де Він віддав свого духа у руки Небесного Отця. Знімають Його з хреста і кладуть до гробу, де Він лежить мертвим. Замовкла плоть!

Здійснюється таїнство мовчання! Є час, щоб говорити, але є час, щоб мовчати. Людина покликана до того, щоб говорити, але є час також, щоб вона мовчала. Мовчати слід, зокрема, у важких моментах. Інколи мовчанка більше говорить, ніж слова. А як важко замовчати… Ми би хотіли говорити і говорити… І не дати можливості, щоб Господь до нас заговорив, а ми Його послухали… І як ми, як проповідники, зможемо до вас говорити, якщо раніше не послухаємо Бога, що Він хоче, щоб ми вам сказали в Його ім’я?.. Мовчанка дуже потрібна для проповідників і потрібна для всіх. Ми тут чуємо постійно крики на площі, але чуємо також крики нашого серця. Сьогодні день, щоб усі замовчали і послухали Бога. Ісус за життя свого шукав моментів, щоб мовчати і слухати свого Отця, Він відходив на самітні місця, щоб слухати Небесного Отця і відповісти Йому «Так! Нехай святиться Твоє ім’я; нехай прийде Твоє Царство; нехай буде Твоя, а не моя воля!..» І після страшних страждань помер на хресті, замовчав… Його людська плоть замовчала. Йосиф з Ариматеї купує плащаницю, обвиває Його і кладе до гробу. Очі та вуста Ісуса закриті, серце затихле, тіло холодне. Прикочують великий камінь до входу гробу. Мовчанка!

І продовжується Херувимська пісня: «Нехай все стоїть зі страхом і трепетом, і ні про що людське не помишляє…». Так, треба стояти зі страхом і трепетом, бо Син Божий помер. І сучасний світ проголосив у минулому столітті і голосить далі, що Бог помер. Трепет! Страшно! Коли Бог помер, то порвалися всі зв’язки, втратились всі цінності. Ніцше писав у другій половині ХIX століття про людину, яка бігала по площі з ліхтарем, заглядала під кожну лавку, під кожний стіл і кричала: «Де Бог? Де Бог? Де Він? Бог помер. Ми його вбили!». І далі пише, що після смерті Бога ми наче відділилися від сонця. Немає сходу і заходу, півночі і півдня. Немає більш цінного і нецінного, словом, не маємо більше орієнтирів. Ми блукаємо у безмежному ніщо. Не маємо за що триматися!

Убити Бога – це найстрашніше самогубство. І це ми переживаємо зокрема тепер в європейській культурі. А в минулому столітті французький філософ Сартр сказав: «Де родиться Бог, там вмирає людина, але, це навпаки, страшна правда є така: Де вмирає Бог, там вмирає людина. Людина вмирає. Не говоримо про тілесну смерть, але духовну. Людина без духу – це звір, і гірше, ніж звір. Звір нападає на іншого звіра, щоб насититися. Людина-звір вбиває, щоб вбивати, ніколи не може стати насиченою. Кидає бомби, вогонь та палить, і може все спалити…

Так, Бог помер на хресті! Помер чому? Бо так полюбив Бог світ!..

І ще одну правду подає ця Велика субота. Стоїть хрест без тіла Христового. Тіло Христове спочило у гробі. Проте на третій день Він воскрес. Його немає на хресті. Чертозінські монахи мають девіз, виписаний на одвірках всіх їхніх монастирів: зображена земська куля, а на її верху хрест, з таким написом «Stat crux dum volvitur orbis» (Стоїть хрест, відколи земська куля кружляє). Кружляє світ зі своїми диктаторами і провідниками війн, насиллям і брехнею. Все кружляє, проте хрест залишається, який говорить про Того, Хто на ньому страждав, про Того, Хто вказав на дорогу переміни світу.

Все те заради того, що Бог так полюбив світ, що Сина свого єдинородного дав. Заради любові, бо Бог – це Любов. Бог умер, бо любить людину! Прийняв на себе смерть і дійшов до Аду, щоб своєю смертю смерть перемогти!

Тому у Велику суботу треба перш за все замовчати… «Нехай мовчить усяка плоть людська…». Не можемо зрозуміти того, що сталося у цьому Страсному тижні, якщо не замовчимо. Якщо не зупинимо крики нашого серця… А наше серце кричить інколи безперестанно. Все щось болить, все плачемо і нарікаємо на всіх і на все. Треба, щоб наше серце затихло, щоб послухати і зрозуміти, що Христос всю гіркоту чаші випив до останньої краплини заради любові до нас. Спробував всю можливу гіркоту, щоб все просвітити своїм світлом…

Страх і трепіт, бо Син Божий помер?… Страшна дійсність? Це втрата всього…, всіх можливих цінностей? Це блукання посеред ночі «ніщо», як звіщає сучасна атеїстична ідеологія?

Ні, це абсурд! Бог – це любов! Любов Божа безгранична. Вона здатна все понести, все перетерпіти, навіть умерти, щоб відкрити людині безмежну цінність життя, навіть серед найбільших страждань.

Любов Божу можна засудити на смерть, побити, терням вінчати, наложити важкий хрест, прибити її тупими цвяхами до хреста і пробити бік, щоб витекла остання краплина крові і води, поховати і прикотити великий камінь. Проте закон любові – вічність. Любов завжди воскресне!

І так страх і трепіт переображується на радість і неприступне світло воскресіння та запрошення: «Радійте всі, що пісню перемоги співаєте!».

Порожній хрест, бо зняли з нього мертве тіло Христове. Хрест стоїть, проте світ бурхливо крутиться посеред війн, трагедій, невимовних страждань бідних і невинних. Нерухомий хрест говорить про те, що сталось на ньому раз назавжди. Він говорить повсякчасно про Божу любов, про Його перемогу.

Одначе, він стоїть також як знак прокляття для тих, що погибають, для тих, що не повірили в Божу любов, а для тих, що повірили і охрестилися у Христа – як сила Божа, як Божа перемога. Немає тіла Христового тепер тут на ньому. Він воскрес! Хрест вказує на воскресіння.

Тож завершуємо пісню: «Нехай мовчить…»: «Цар над царями і Володар над володарями приходить в жертву себе принести і себе дати на поживу вірним. Перед Ним ідуть хори ангельські з усіма началами і властями, многоокі херувими і шестикрилі серафими, лиця закриваючи і пісню співаючи: Алилуя, Алилуя, Алилуя».

День Суботній. Нехай всяка людська плоть мовчить! Нехай замовкнуть всякі крики! А гріб і суботня мовчанка звіщає незахідне сонце воскресіння.

Рим, церква свв. Сергія і Вакха,
Велика субота, 7 квітня 2018 року

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia