Богоявлення Господнє

Bohojavlennia 2

Неділя по Богоявленні

Nedila po Bohojavleni

Свята Літургія в Остії

Ostia 1

Гості он-лайн

На сайті один гість та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Хрищення Ісуса

Мт 3,13-17

 

Початком абсолютно нового розуміння християнського обряду хрищення-обмиття, який до речі знаний як в Старому Завіті, так і у більшості релігій, є входження Ісуса у води Йордану. В той момент перед людством, зануреним в морок смерті (пор. Іс 60,2; Еф 4,17, Ді 26,18), відкривається перспектива визволення від гріха і смерті. Ісус бере на себе гріх світу (Йо 1,29) і розпочинає місію, яка закінчиться хрестом і Воскресенням, заснуванням Церкви і наповненням її Духом Святим. Шлях до спасіння відкритий. Матей розміщує хрищення Ісуса між Євангелієм дитинства, а Його першою появою в контексті опису діяльності Йоана та приготування Ісуса до публічної діяльності. Проповідування Йоана є природним зв’язком між дитинством Ісуса та Його першим об’явленням при хрещенні в Йордані. Те, що йде після хрищення, спокуси на пустині, підкреслює правдивий вимір цієї боротьби Ісуса, боротьби із «силами злоби в піднебесних просторах» (Еф 6,12). Наступними важливими етапами є покликання перших учнів (пор. Мт 4,18-22), і звершення багатьох знаків і зцілень (пор. Мт 4,23-25), через які Ісус збирає народ, щоб розпочати навчання.

 

I. Читання (Lеctio)

13. Тоді прибув Ісус із Галилеї на Йордан до Йоана, щоб христитися від нього;
Ісус приходить із Галилеї, де Він зростав, в Юдею до Йоана на Йордан. Ісус приходить туди, де люди збираються, бажаючи змінити своє життя, де натовп слухає голос пророка. У Євангелії від Йоана говориться про те, що перші учні Ісуса були з учнів Йоана Хрестителя (Йо 1,37), тим самим дуже чітко підкреслюється роль Йоана, як попередника (предтечі), який готує для Ісуса не лише дорогу, але і перших учнів. Ісус приходить до Йоана, щоб стати в один ряд (на рівні) з усіма грішниками. Його хрищення є виявом приниження (смиренності): «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної» (Флп 2,6-8). Це приниження Ісуса починається в момент Його воплочення, перший раз проявляється у народженні в стаєнці, у відкиненні (пор. Лк 2,7), через хрищення в Йордані та знаходить сповнення в хресній смерті.

14. але Йоан спротивлявся йому, кажучи: «Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?»
Йоан спротивлявся йому. Йоан є покірним (смиренним). Він не відчував себе уповноваженим (гідним) христити Ісуса, вважав, що він навіть не гідний носити Йому взуття (сандалі) (пор. Мт 3,11). Йоан знає правду про свої слабкості (немочі), про слабкості кожної людини. Але він не знає намірів Ісуса. Йоан не знає, що нове хрищення Духом, про яке він проповідував (пор. Мт 3,11), можливе лише тоді, коли Ісус зануриться (охреститься) в гріхах людей. Голосячи пришестя Месії, Йоан заповідає про прихід Того, Хто із силою виконає суд (пор. Мт 3,12). Ісус, Який приходить смиренно зануритися у водах Йордану, не відповідає тому образу, який надає Йому Йоан у своїй проповіді. Таким чином, ми бачимо, що спротив Йоана випливає безпосередньо з його вчення про Месію: «Сокира вже при корінні дерев: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть. Я вас хрищу водою на покаяння, а той, хто йде за мною, від мене потужніший, і я негідний носити йому взуття. Він вас христитиме Духом Святим і вогнем. Лопата вже в руці в нього, і він очистить тік свій та збере свою пшеницю до засіків, а полову спалить вогнем незгасним» (Мт 3,10-12).
Початок місії Спасителя не є ще підходящим моментом для «хрищення від Ісуса», оскільки те хрищення здійсниться на Хресті, коли з боку Ісуса випливе кров і вода (пор. Йо 19,34), у світлиці, коли Воскреслий Господь «дихне на них» (пор. Йо 20,22) і в день П’ятидесятниці (пор. Йо 15,25; 16,7; Ді 1,5; 2,4). Йоан розуміє, що це саме Ісус, як передбачений Месія, приносить хрищення, сповнене особливої сили. Це є не стільки хрищення «від Ісуса», як хрищення «в Ісусі», занурення в Ньому (Рм 6,3-11). Йоан розпізнає в тому, який приходить, нового первосвященика: «Якраз і годилося, щоб ми мали такого первосвященика непорочного, відлученого від грішників і вищого за небеса» (Євр 7,26), і таким чином борониться виконати такий самий жест на Ньому, який здійснював над грішниками.

15. Ісус у відповідь сказав до нього: «Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду». І тоді він залишив його.
Ісус просить, щоб могти охриститися, тобто зануритися (охриститися) в людський гріх. Ісус приходить до людини, але Його спасіння не звершується автоматично, немає тут насильства зі сторони Бога, але покірне прохання: Дозволь мені («Залиши це тепер»). Дозволь мені прийняти на себе твій гріх і гріхи всіх людей та дарувати вам спасіння.
Здійснити всяку правду – означає здійснити (сповнити) волю Божу (пор. Йо 4,34; 8,29).
Так бо личить. Фразу «так бо личить (годиться) нам», буквально можна перекласти: «це є добра справа». Прийняття Ісусом гріхів людини є доброю справою для Йоана, як людини грішної, але для Ісуса є необхідністю, бо інакше не був би Еммануїлом, Спасителем. Ісус каже до Йоана: «Те що для тебе є добрим (корисним) для мене є необхідним». Євангеліст Матей підкреслює, що Йоан дозволяє Ісусові ввійти у Йордан, станути в одному ряді (на рівні) з грішниками. Ісус, занурюючись у водах Йордану, бере на себе гріх, щоб згладити його своєю смертю: «Він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливости, – ми, що його ранами зцілились» (1 Пт 2,24).
Св. Августин виголосив таку фразу: Бог, створив тебе без тебе, однак спасти тебе без тебе не може. Людська згода є необхідною, щоб таємниця смерті для гріха почала приносити свої плоди, приносити спасіння. Той, хто не приймає приниження Сина Людського, не може мати участі в Його спасінні, що влучно підкреслює діалог Ісуса з Петром під час умивання ніг учням на Тайні Вечері (пор. Йо 13,7-9).

16. А охристившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього.
Охристившись. Ісус робить те, що необхідно. Охристившись, занурившись в гріхи людства, відразу виходить з вод Йордану, щоб продовжувати свою справу. Вже при Його народженні ангел сповістив Йосифу, що Ісус є зачатий від Святого Духа (пор. Мт 1,20). Тому Хрищення – це ще одна подія, яка підкреслює важливість присутності Божого Духа в житті Ісуса (пор. Ді 10,38).
Розкрилось йому небо. Відкриття небес є знаком об’явлення, встановлення нових відносин з Богом, пізнанням таємниць Божих (пор. Єз 1,1; Йо 1,51; Ді 7,56). Маємо тут також натяк на смерть Ісуса: «І роздерлася завіса храму надвоє, від верху аж до низу, і земля затряслася, скелі порозпадались» (Мт 27,51). Відкриття небес є знаком приходу Бога до людини: «Ми стали, немов люди, над якими ти не володів ніколи, які не прикликали ніколи імени Бога. Коли б ти був прорвав небо і зійшов, гори розтанули б перед тобою!» (Іс 63,19).
Він побачив Духа Божого, який спускався. Відкриття неба та зішестя Духа відновлює в людині впевненість, що Бог володарює над світом. Це також натяк на момент створення, коли «Дух Божий ширяв над водами» (Бут 1,2). Момент хрищення Ісуса розпочинає епоху нового творіння. Лише Ісус бачить Духа, який сходить, і саме Його силою (кріпостю) виконуватиме свою місію. В Діяннях Апостолів читаємо: «Про Ісуса з Назарету, якого Бог помазав Святим Духом та силою і який прийшов, добро творячи та зціляючи всіх, що їх диявол поневолив, бо Бог був з ним» (Ді 10,38). Таким чином збуваються також пророцтва Ісаї: «Дух Господній спочине на ньому, дух мудрости й розуму, дух ради і кріпости, дух знання й страху Господнього» (Іс 11,2). «Ось мій Слуга, якого я підтримую, мій вибраний, якого вподобало моє серце. Я поклав на нього дух мій: він сповістить народам правду» (Іс 42,1). Через хрищення кожен віруючий стає Божою дитиною за прикладом Сина Божого: «Сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми – діти Божі; а коли діти, то й спадкоємці ж Божі – співспадкоємці Христа, якщо ми страждаємо разом із ним, щоб разом з ним і прославитися» (Рм 8,16-17).
Мов голуб. Слід зазначити, що в єврейській традиції образ голуба, орла, літаючого птаха є знаком Божої турботи (піклування).

17. І голос пролунав з неба: «Це Син мій любий, що його я вподобав».
Голос пролунав з неба. Бачення Духа супроводжується голосом Отця. Старий Завіт неодноразово показує, що покликання пророків супроводжувалося об’явленнями (пор. Вих 3,1-4,17; Іс 6,1-13; Єр 1,4-10; Єз 1,1-3,15). Але хрищення Ісуса супроводжується особливим одкровенням. Немає тут діалогу Сина з Отцем, але бачимо об’явлення взаємних відношень. Ісус не вступає в діалог з Отцем про те, що належить Йому робити, тому що Він прийшов, щоб виконати «все, що справедливе», погоджується на все, що Отець для Нього приготував (пор. Йо 6,38).
Це Син мій. Займенник «це» вказує на те, що лише Ісус з Назарету є Месією, Сином Божим. Сам Бог немовби впроваджує Ісуса на сцену історії і представляє Його як Месію. На відміну від Марка і Луки, у яких голос Отця спрямований безпосередньо до Сина («Ти Син Мій Улюблений», пор. Лк, Mк), Матей, як і Йоан (пор. Йо 1,34), формулюючи даний вислів в 3-ій особі, чинить з нього об’явлення для всіх зібраних над Йорданом. Ісус, Улюблений Син, ототожнює себе з грішниками, через що вказує на те, наскільки Богові залежить на грішниках, як Бог піклується про них. Під час Преображення в словах об’явлення є ще додано вислів «Слухайте Його» (пор. Мт 17,5). Бог має уподобання не тільки в особі Сина, але і в Його словах і вчинках.

Любий. Любий – це той, хто виконує все згідно з Божим задумом: «Ось мій слуга, якого я вибрав, улюблений мій, що його душа моя собі вподобала. Я покладу на нього духа мого, і він звіщатиме поганам правосуддя. Він не буде ні змагатися, ні кричати і голосу його ніхто не буде чути на майданах. Він очеретини надломаної не доломить і гнота тліючого не загасить, аж поки не доведе право до перемоги. На його ім’я будуть надіятися погани» (Мт 12,18-21). Він є остаточною надією на спасіння для людини (пор. Мт 12,6). У Церкві апостольських часів словом «любий» (улюблений) називали тих, які євангелізували, а також тих, хто прийняв Євангеліє. Особливі відносини бути улюбленим постають, як плід проповіді Євангелія. Той, хто прийняв його, стає «улюбленим» (пор. Ді 15,25-26; 1 Кр 4,14 і далі;1 Пт 2,11 і далі; 2 Пт 3,17 і далі).

 

IІ. Розважання (Meditatio)

Хрищення в Йордані, поява Духа і голос Отця – це радикальний момент у житті Ісуса. Закінчується час, проведений в укритті, на узбіччі. Ісус стає публічною особою (пор. Мт 4,24; 9,26.31, 14,1). З цього моменту Ісус починає вести відкриту боротьбу з демоном, батьком брехні (пор. 1 Йо 3,8) і через свою публічну діяльність стає «світлом світу» (пор. Йо 8,12; 9,5). Понижуючись, Ісус стає дійсно співучасником людських страждань. Він бере на себе гріхи людини для того, щоб в такий спосіб обдарувати її вічним життям. Пониження (смирення) Ісуса є також прикладом смирення для віруючих (пор. Флп 2,2 і далі) і джерелом сили у підтримці братів, обтяжених гріхом (пор. Гл 6,2). Приклад Ісуса є для кожної людини заохоченням до подібних учинків: «Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив» (Йо 13,15).

З Ісусом зустрічається кожний, хто визнаючи гріхи, приймає хрищення покаяння, хто слідує за голосом, який закликає до зміни у нашому житті, тому що Ісус іде туди, де перебувають розкаяні грішники. Їх присутність притягує Ісуса. Хрищення, яке уділяє Йоан, хрищення покаяння і обмиття з гріхів, робить Йордан символічною річкою, що несе людські гріхи. У воді той що кається, залишає свої гріхи і виходить з неї обмитий. Ісус, Який не має навіть найменшого гріха (пор. 1 Пт 2,22), занурюється у воду, повну гріхів. Він, праведник, бере на себе гріх всього людства. Йоан Богослов у своєму описі зустрічі Хрестителя та Ісуса записав свідчення Йоана про Месію: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає» (Йо 1,29). В Ісусі сповнилося пророцтво Ісаї: «Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі» (Іс 53,4).

Хрищення Ісуса є Його першим публічним учинком. Цей учинок показує найхарактерніші риси Месії: Ісус, люблячи людину, приходить до грішників, хоче бути їх братом і стає одним із них в ім’я любові до людини, любові, що не зраджує, любові, яку гріх не може знищити. Ісус також хоче змінити образ Божий в очах людини, щоб не дивилася очима Адама, тобто очима, повними страху, бажання втекти від Бога (пор. Бут 3,10). Ісус входить у світ грішників, приносить Благу Звістку про прощення. Його слова і справи свідчать про те, що Він є дійсно доброю новиною для грішників. Тому «благочестиві» дуже часто згіршувалися, що Ісус постійно перебував з грішниками. Він був серед них, щоб їм сповістити можливість переміни: з грішника в улюбленого сина. Помирає на хресті за гріхи людей і на третій день повстає до нового життя: «Того, хто не знав гріха [Христа], він [Отець] за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому» (2 Кр 5,21)

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia