Неділя мироносиць

Myronosytsi 1

Пасхальний період

Voskresinnia 1 - Копія

Свята Літургія в Остії

Ostia 1

Гості он-лайн

На сайті 80 гостей та один учасник

  • o.Ivan

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Вхід

Zishestia v AdВ п’ятницю 12-го Нісана за звинуваченням юдейських первосвящеників і вироком римського прокуратора Христос був розіп’ятий. На Хресті, як на жертовнику Вселенського храму, була принесена відкупительна жертва за людство. Голгота стала головним святилищем Новозавітної Церкви; поховальна печера – вівтарем; кам’яне ложе, на якому лежало тіло Спасителя – Престолом Божества.

Поховання Спасителя потрібно було починати по церковному уставу уже в суботу вранці. Скорбота уже пережита вчора, в п’ятницю... Немає більше сил... Залишився лишень тихий сум... Але під всіма цими страшними враженнями зачалося нове життя: за похованням тепер спішить Його воскресіння. Він – «у гробі плоттю»; але «в аді з душею; в раю ж – із розбійником; і на престолі... з Отцем і Духом...» [тропар Часів Пасхи]. Він не може залишитися у гробі... Смерть лише дорога до воскресіння... Він – десь там, Він – живий... Він ось-ось уже воскресне... І відчуває це душа...

«Коли настав уже вечір, – тому що була це п’ятниця, тобто перед суботою. Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу; Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено» (Мр. 15,43-47).

Христос помер як людина. Його душа, так само як душі праотців і пророків, зійшла в ад, в царство смерті. Ті, хто в своєму земному житті очікували Месію, впізнали Христа, свого Спасителя. Інші душі в аді, як і багато людей на землі, зустріли Христа з байдужістю, ненавистю. Тіло Христа перебувало в поховальній печері як в надрах землі, п’ятницю (з вечора), суботу і частину наступної ночі. Два таємних учня Спасителя, Никодим і Йосиф Ариматейський – члени Синедріону і юдейські князі, просили у Пилата, як великої милості, дозволити їм поховати тіло Розп’ятого на Хресті.

Пилат з підкресленою великодушністю дозволив поховати Христа, так, ніби дарував Йому життя. За звичай тіло померлого висіло на хресті, поки не зотлівало, або його викидали за місто на розтерзання хижим птахам і звірям. Йосиф Ариматейський і Никодим в Велику П’ятницю стали явними учнями Христа. Вони знали, проти якої сили ідуть, знали, що їх будуть переслідувати і, можливо, навіть уб’ють. Але любов міцніша за смерть. Тіло Христа було перенесене в печеру, котру Йосиф приготував для себе і своїх нащадків. Замість могильної печери він отримав небо і вічне життя.

Йосиф Ариматейський був вигнаний із своєї батьківщини: кинджал убивців, сихаріїв, підстерігав його на кожному куті Палестини. Тільки на західній окраїні Римської імперії, в туманних горах Альбіону (Британії) він знайшов собі захисток. Там він проповідував Євангеліє, там він був похоронений. Там отримав собі другу гробницю – не як князь, а як апостол і небесний покровитель Британії. Никодим став мандрівником в своїй батьківщині. Під виглядом жебрака він ходив по містах і селах, випрошував милостиню і проповідував про Христа. Він був похований разом із знаменитим Гамалиїлом, учителем апостола Павла, який прийняв християнство, та його сином Авівом.   

В Велику П’ятницю Никодим і Йосиф разом із жінками-мироносицями намастили Тіло Христа миром, одягнули Його в поховальну одежу і поклали до печери, котра стала Святая Святих для християн цілого світу і всіх часів. Поховальна печера перетворилася на земне небо і житло вічного світла.

Вхід у печеру був завалений величезним каменем, відвалити який могли декілька людей. Біля тіла Христа невидимо стояли ангели, як воїни біля трону Царя. Члени синедріону просили у Пилата дозволу приставити сторожу до Гробу. Вони пояснили це боязню, щоб учні Христа не вкрали Його Тіла. Насправді це був таємничий страх перед тим, що відбудеться чудо, це був вчинок людської немочі зашкодити Божественному Провидінню і всемогутності. Після півночі Христос Воскрес. Здійснилося чудо, про яке Він проповідував в пророцтвах і притчах своїм учням. Свідками Воскресіння були люди, далекі від старозавітної релігії, які взагалі не очікували біля печери жодного чуда – римські воїни. Небесне світло освітило гробницю яскравіше, ніж спалахи блискавки.

Сторожа від страху попадала на землю, а потім, прийшовши до тями, поспішили в місто шукати первосвящеників, щоби розказати їм про чудо, свідками якого вони були. Первосвященики звернулися до універсального порадника – дали воїнам хабаря. Вони уклали із воїнами таємний договір: воїни повинні були сказати, що тіло вкрали учні Ісуса Христа.

Апостоли і жінки-мироносиці не знали про сторожу, яка охороняла печеру. Рано-вранці вони направилися до Гробу Христа, щоби помастити Його тіло миром, змішаним з їхніми сльозами. Після гучного свята місто спало, вулиці були безлюдними. Під час розп’яття Христа апостоли, крім Івана Богослова, залишили Свого Учителя, а жінки-мироносиці стояли біля Хреста. Ті, хто не залишили Господа на Голготі, повинні були першими дізнатися новину про Воскресіння.

«Після ж вечора суботи, як зайнялося на світання першого дня тижня, прийшла Марія Магдалина та інша Марія навідатися до гробу. І ось великий зчинився землетрус, – ангел бо Господній зійшов із неба, приступив, відкотив камінь і сів на ньому. Вигляд його був, неначе блискавиця, а одежа, як сніг, біла. Зо страху перед ним сторожа затремтіла й стала, наче змертвіла. Тоді ангел заговорив до жінок, кажучи: «Не бійтесь: знаю бо, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого. Нема його тут, бо він воскрес, як ото сам прорік. Ходіть, гляньте на місце, де він лежав. Та біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих. Он він вас випередить у Галилеї, – там ви його побачите. Я вам сказав». І вони в поспіху полишили гробницю зо страхом і великою радістю та й побігли сповістити йото учнів» (Мт. 28,1-8).

Марія Магдалина, підійшовши до гробу, побачила величезний камінь, відвалений від печери. Ввійшовши в печеру, зустріла Ангела, який сидів біля Гробу на знак того, що Небесний вісник чекав на неї. Вигляд Ангела був схожий на світло блискавки і полум’я вогню. Гріб був наповнений неземним світлом. Ангел сказав Марії Магдалині і іншим жінкам-мироносицям: «Чому шукаєте живого між мертвими. Його нема тут: він воскрес» (Лк. 24,5-6).

Скорбота жінок перемінилася на радість. Вони поспішили, як на крилах, в Єрусалим, щоб розказати апостола про Воскресіння Христа із мертвих. Спочатку Господь з’явився жінкам-мироносицям. Але, древнє церковне передання, говорить, що Воскресіння Христа бачила Його Пречиста Мати в той час, коли Христос Воскрес. Після Воскресіння Христа серце Його Матері не повинно було переживати і страждати за Свого Сина. Але страждання уділ тих, хто любить. Серце Божої Матері плаче за цілим людством, терпить за кожного із нас. Потім Христос з’явився апостолам. Він дав їм владу священнодіяти, прощати і відпускати гріхи.

Літургію Великої суботи можна віднести не до приготування, а до самої події Воскресіння.

Здавалося, все зроблено. Спить Сіон. Дрімає сторожа. Фарисеї святкують, але все ж таки є в них незрозуміла тривога: а що, якщо воскресне? Учні порозбігалися. А Життєдавець «спить» у гробі.

Великий день спокою. Єдина у всій історії світу субота... Як після створення світу «спочив Бог» (Бут. 2,3); так і після відновлення його через відкуплення спочило Слово. І з Ним також потрібно заспокоїтися в цей день кожному творінню.

«Нехай мовчить всяка плоть людська...» – співає Церква [літургія у Велику Суботу].

«... Це бо є благословенна субота! Це день упокоєння...» [стихири на хвалитних у Велику Суботу].

І справді, це єдина субота в році. Після страждань п’ятниці в нашу душу входить – це свідомо відчувається – незвичайний мир і тиша... Так само, як після бурі наступило повне затишшя.

Проте головна причина цього таємного миру – в тому, що душа наша спочиває разом із Спочилим від усіх Своїх справ Єдинородним Сином Божим.

В нашому символі віри говориться: «Очікую воскресіння мертвих». Саме у цьому унікальність християнства. З перших сторінок Біблія говорить, що Бог сотворив все – і матеріальний, і духовний світ, тобто в самій по собі матерії немає нічого поганого і злого. Тому ми віримо, що людина воскресне вся: і душа, і тіло. Християни не гірше за інших знають, що всі люди смертні, і якщо людина прийняла християнство – це не врятує її від біологічної смерті. Але смерть – стан розлуки душі і тіла – розуміється як щось ненормальне і тимчасове, уже переможене Христом.

Традиційна ікона «Зішесті в ад розповідає про події, які відбулися в Велику Суботу.

Христос на цій іконі тримає за руки Адама і Єву. Він тільки готується вивести їх з місця скорботи. Підйом ще не розпочався. Але щойно закінчився спуск: одяг Христа ще майорить, як після стрімкого спуску. Він вже зупинився, а одягу ще опадає слідом за Ним. Він уже взяв Адама за безсилу руку і почав підніматися. Перед нами – точка граничного сходження Христа, від неї дорога піде вгору, з аду – в Небо. Христос увірвався в ад, розтрощені Ним ворота аду, розбиті, лежать під Його ногами.

«Зішестя в ад» показує нам, як відбувається Христова перемога: не силоміць і не магічно,  але – через максимальне самоприниження Господа. Богу довелося піти дуже далеко, щоб, на кінець, спасти своє творіння.

Воскресіння Христа – це дарована нам перемога. Або – перемога Христа над нами. Адже люди зробили все, щоб Життя не «Жило в них»: вивели Христа за межі своєї душі, своїми гріхами прибили Його до хреста, поставили варту біля гробниці і запечатали її печаткою невір’я і нелюбові Бога. І – всупереч нам, але заради нас – Він все-таки воскрес.

Тому іконописець, завдання якого – передати пасхальний досвід Церкви, – не може просто представити саму сценку виходу Спасителя з гробу. Іконописцю необхідно пов’язати Воскресіння Христа із спасінням людей. Тому великодня тематика і знаходить своє вираження саме в зображенні Зішестя в ад.

Розіп’ятий в п’ятницю і воскреслий в неділю, Христос в суботу сходить в ад, щоб вивести звідти людей, визволити полонених. Бог Біблії знає, як перемогти смерть, як вийти із простору смерті, тому і ми також не повинні там залишатися.

Так і апостоли говорили про Воскресіння не як про подію лише із життя Христа, але як про подію в житті тих, хто прийняв пасхальну благовість. З того часу християнин – це той, хто може сказати: найбільша подія в моєму житті відбулася в Єрусалимі, «при Понтії Пилаті»... Частина мого життя не залишилася в могилі.

«Воскреснувши ж уранці першого дня тижня, з’явився найперше Марії Магдалині, з якої вигнав був сім бісів. Вона пішла й повідомила тих, що були з ним і що сумували й плакали. Вони ж, почувши, що він живий та що вона його бачила, не йняли віри. Після цього з’явився в іншім вигляді двом з них, що були в дорозі й ішли на село. І ці, повернувшися, сповістили інших, але й їм не йняли віри. Нарешті з’явився він самим одинадцятьом, коли то були за столом, і докоряв за їхнє невірство та твердосердя, що не повірили тим, які бачили його воскреслого з мертвих. І сказав їм: «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню. Хто увірує й охриститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений. А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: Ім’ям моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане» (Мр. 16,9-18).

Потрібно підкреслити, що саме дивне: богослужіння – вночі. В уставі сказано: «в часі ранковім...».

... Уже це дивно: молитва вночі... Темно... Зірочки тихо мерехтять в Божій вишині... Всі зі свічками. Містична, таємнича ніч... Лишень це одне чого варте!

Віддавши святій плащаниці належне поклоніння, священнослужитель забирає її у вівтар і кладе на святому престолі для того, щоб видимим чином показати, що Христос Спаситель після Свого воскресіння, протягом сорока днів, являвся Своїм обраним апостолам і послідовникам. Плащаниця також буде стояти сорок днів і буде зрима на святому престолі усіма віруючими.

Після цього священнодійства із глибини святого вівтаря лунає пісня: «Воскресіння Твоє, Христе Боже, ангели оспівують на небесах... ». Ця пісня була відображенням того, що в той час, коли в Єрусалимі всі жителі міцно спали, а невтішній скорботі віддавалися апостоли і світі мироносиці, – на небі лики безтілесних уже прославляли Воскреслого. А ми цією піснею просимо Господа, щоби Він сподобив «і нас на землі... чистим серцем Його славити».

Першу новину про воскресіння отримали святі мироносиці не в Єрусалимі, а в саду благообразного Йосифа, біля гробу, куди вони ходили ще в пітьмі. Подібно до них, і ми вийшли із храму, ніби з Єрусалиму, обійшли його і зупинилися в притворі, ніби при вході в гріб Господній. Тут, принісши славу Пресвятій Трійці, ми вперше чуємо: «Христос Воскрес!» із уст священнослужителя, який уособлює собою ангела Божого у білих ризах.

Потрібно виходити північними дверима, тому що західні закриті. Там зображується ад, який тримає живоносного Мерця і вірних Йому. Ще не знищена його держава...

Обійшли тричі. Стали перед закритими дверима, ніби в аді перед раєм. Кадять... Співають... Все голосніше і голосніше... «Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав» – і двері відкриваються. Знищується адова твердиня... Всі відпускаються на волю... Радість... Всі, хто залишається в храмі слухають радісну новину: «Христос Воскрес!».

Воскреслий Христос, аж до Свого Вознесіння, з’являвся апостолам, благословляв і розділяв трапезу, споживав їжу і мед. В пам’ять цих дивовижних появ Христа, апостоли до самої своєї смерті кожного разу, коли сідали споживати їжу, залишали за столом одне, притому головне місце незайнятим, і ставили частину хліба в честь Господа, ніби Він Сам був присутній серед них. Тому і ми ставимо в церкві артос, із зображенням на ньому хреста, знака Христової перемоги над смертю, чи із зображенням Його воскресіння.

Глибина пережитих великодніх служб надовго залишає в душі християнина радість і освячує життя надією на Воскресіння вічне, нетлінне, уготоване тим, хто любить Господа й заповіді Його зберігає. Усвідомлюючи свою недосконалість і тяжіння до гріха, крізь земні скорботи і тілесні страждання кожен хто вірує у Христа, Христа Воскреслого, виражає всю силу віри, надії і сподівання тріумфуючими словами великоднього вітання:

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Джерело: Духовний Дзвін

 

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia