Великий піст

Velykyy pist

Неділя сиропусна

Nedila syropusna

125-ття Йосифа Сліпого

logo125

Гості он-лайн

На сайті 84 гостей та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Вхід

Subota miasopusnaСтихи:
Не пом’яни гріхів померлих, Слове,
Не яви мертвими благі Твої щедроти.

У цей день божественні отці встановили звершувати пам’ять всіх од віку в благочесті спочилих людей з такої причини.

Оскільки багато померли раптово під час мандрівки, в морі чи в непрохідних горах, в бурхливих потоках, проваллях, від хвороб і голоду, від пожежі, в льодах, на війні, від холоду або зазнавши яку-небудь іншу смерть, вони, так само як жебраки і убогі, що не були відспівані.

Божественні отці, ведені чоловіколюбством, постановили Соборній Церкві звершувати загальну пам’ять всіх усопших, прийнявши це від святих апостолів, щоб нині помолитися і за тих, хто з якої-небудь причини не отримав встановленого поминання, являючи, що це (церковне поминання) приносить їм велику користь. Так Божа Церква здійснює пам’ять одночасно всіх душ (усопших).

По-друге, оскільки в завтрашній день буде згадуватися Друге Христове Пришестя, то доречно сотворити і пам’ять душам (всіх, що колись жили), благаючи Страшного і безстороннього Суддю явити їм звичайну милість і сподобити їх обітованого блаженства.

З іншого боку, святі отці, бажаючи в наступний тиждень викласти історію Адамового вигнання, передше думають про такий собі упокій, щоб закінчивши сьогодні цим остаточним упокоєнням, яке завершує історію, почати потім як би з початку (від Адама), а тим останнім випробуванням від непідкупного Судді, яке буде в кінці віків, настрашивши людей, спонукати їх до подвигів посту.

У суботу ж ми завжди поминаємо душі (усопших), бо субота означає у євреїв спокій. І за померлих, як спочилих від життєвих і всіх інших турбот, ми творимо молитви в день спокою. Склалася традиція творити це щосуботи, а в нинішню, вселенську, молитися соборно, поминаючи всіх православних.

Божественні отці, знаючи, яке велике полегшення і користь приносить покійним поминання, тобто милостиня і молитви, повчають Церкву звершувати його і за деяких особливо, і за всіх разом, що прийняли від святих апостолів, як говорилося вище.

І Діонісій Ареопагіт говорить, як корисно душам усопших поминання. Це підтверджено і багатьма іншими, і повістю про святого Макарія (Великого), який, знайшовши череп язичника, запитав його: «Чи мають хоч іноді яку-небудь розраду ті, що знаходяться в аді?» І той відповідав: «Велике полегшення мають вони, коли ти, отче, молишся за усопших». Макарій Великий довгий час робив так – молився Господу – і бажав дізнатися, чи буває від цього яка користь передше усопшим. І Григорій Двоєслов [1] своєю молитвою врятував царя Траяна, хоча і почув від Бога повеління ніколи більше не молитися за нечестивого. Навіть богомерзького Теофіла цариця Теодора [2] позбавила від мук і врятувала молитвами святих мужів та ісповідників, як про це розповідається [3]. І Григорій Богослов в надгробному слові брату Кесарію [4] представляє милостиню за усопших як добре діло.

Великий Йоан Золотоустий говорить (в бесіді на Послання) до Филип’ян: «Подумаймо про користь усопших, даймо їм належну допомогу, тобто милостиню і приношення [5], бо це приносить їм велику відраду і найбільше придбання та користь. Адже не випадково так встановлено і віддано Божій Церкві від премудрих апостолів Христових, щоб священики при здійсненні Страшних Таїн поминали усопших у вірі». І ще: «У заповіті твоєму разом з дітьми і родичами в списку твоїх спадкоємців нехай буде й ім’я судді; не покидай без частки спадщини і жебраків, – і я за них ручаюсь».

І Атанасій Великий говорить: «Якщо і багатий був помер у благочесті, то не погордуй єлеєм і свічками, щоб запалити на гробі, молячись Христу Богу, бо це приємно Богові і приносить велике ушанування. Якщо померлий грішний – розгріши його гріхи; якщо ж праведний – нехай його нагорода примножиться; а якщо хто, можливо, мандрівник чи жебрак, про якого ніхто не дбає, – то Праведний і Чоловіколюбний Бог, по Своєму всевіданню, за злидні воздасть і цьому рівну (з іншими) милість». Крім того, і той, хто чинить приношення за усопших, отримує нагороду від Бога, бо виявляє любов до ближнього, як і наказано, і про це заповідано. Як хтось помазує когось миром, він і сам видає пахощі. Хто ж не виконує (цієї заповіді), буде засуджений до Другого Пришестя Христового. Звершуване за усопших (приношення) доставляє їм користь, як кажуть божественні отці, і особливо тим, що зробили хоч якесь мале добро за свого життя. Якщо навіть і є у них багато гріхів проти ціломудрія, говорить Божественне Писання, то Боже чоловіколюбство значно більше перемагає. Якщо виявиться рівна вага добра та гидоти, – перемагає чоловіколюбство. Якщо ж і злегка переважує зло, – знову перемагає благо.

Хай буде відомо, що там всі пізнають один одного: ті, хто зналися вже, і ті, хто ніколи один одного не бачили [так говорить святий Золотоустий, показуючи це з притчі про багача і Лазаря], але тільки не тілесним яким-небудь чином, а споглядальним духовним оком. Бо всі будуть одного віку і придбають пізнання буття, як говорить і (Григорій) Богослов в надгробному слові Кесарію: «Тоді побачу Кесарія світлого, славного, яким він, з братів найшановніший, мені багаторазово являвся у сні». Атанасій Великий, якщо і не говорить так в словах до правителя Антіохії, то в слові про усопших каже, що навіть до загального воскресіння спочилим святим дано спілкуватися один з одним і співрадіти, а грішні цього позбавлені. Святим же мученикам дано і спостерігати за нашими ділами, і відвідувати нас.

Тоді ж (наприкінці віків) всі дізнаються все про всіх, і все таємне стане явним.

Хай буде ж відомо, що душі праведних нині перебувають в деяких особливих місцях, окремо від душ грішних: перші – радіють в надії (блаженства), інші – сумують в очікуванні вічних мук. Бо святі ще не одержали обіцяного (блаженства), як каже божественний апостол, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість (Євр 11, 39-40).

Слід також знати, що не кожний, хто загинув у проваллях землі, у вогні, в морі, від згаданих лих, від холоднечі, від голоду, – зазнав це по велінню Божому. Бо це долі Божі, які бувають або по Його благоволінню, або по допусту; інші ж для напоумлення або страхання, або для навернення інших. Предвидячим умом (Бог) відає все і знає, і з волі Його це все буває, як і про птахів говорить Святе Євангеліє (Лк 12, 6-7). Не визначає майбутнього, за деякими винятками, відразу для всіх випадків: що один вдавиться, інший помре, і один старим, інший – молодим; але один раз визначив загальний час людського (життя) і багато видів смертей; і у визначені терміни приходять різні види смертей. Отож, не на самому початку велить Бог, але, дивлячись на життя кожного окремо, Промисел Божий змінює час і спосіб смерті його.

Василій Великий говорить: хоч і було приречення до життя (безсмертя), але передвіщається: ти є порох і вернешся в порох (Бт 3, 19). Апостол в Посланні до Коринтян пише: оскільки недостойно причащаєтеся, то через це багато у вас немічних і хворих, а чимало і умирають (пор. 1 Кр 11, 27-30). І Давид говорить: Не забирай мене у половині віку мого (Пс 102, 25), і: Ось кілька п’ядей завдовжки зробив ти мої дні (Пс 39, 6). І Соломон: Сину, шануй батька свого і матір, і довголітнім будеш. І ще: Та не помреш невчасно. А в книзі Йова Господь говорить до Еліфаза: «Винищив би вас усіх, якби не Йов, раб мій» (пор: Йов 42, 8). Все це показує, що не існує межі життя. Якщо ж хто так і говорить, то мається на увазі межа Божа – воля Його: бо кому хоче, тому Він прибавляє днів, іншому ж дні збавляє, влаштовуючи все для користі, і визначає образ і час (смерті) тоді, коли Йому завгодно. Отже, межа життя кожного є, як пише Атанасій Великий, воля і глядіння Боже, – Своїм словом і премудрістю доль Твоїх, Христе, Ти змінюєш його. І у Василія Великого, який каже, що коли закінчуються межі життя, то приходить смерть, – під межами життя розуміємо волю Божу. Адже якщо є межа життя, то навіщо ми просимо Бога (про продовження її), звертаємося до лікарів і молимося за дітей?

Належить знати і те, що хрещені немовлята насолодяться райської солодкості, а непросвічені і язичницькі – не потраплять ані в рай, ані в гієну (вогняну). [6]

Воістину, душа, що відходить від тіла, зовсім не думає про тутешнє, але тільки про тамтешнє турбується.

У третій день ми звершуємо поминання усопших, бо в третій день вид людини змінюється. У дев’ятий день поминаємо, бо тоді руйнується тілесна будівля, зберігається тільки одне серце. У сороковий же день поминаємо, бо розкладається і саме серце. І народження людини відбувається наступним чином: в третій день визначається серце, в дев’ятий – утворюється тіло, а в сороковий день людина перетворюється в досконалий вигляд. Тому ми і звершуємо пам’ять усопших (в ці дні).

В оселях святих Твоїх осели їх, Владико Христе, і помилуй нас, бо Ти один безсмертний. Амінь.

 

[1] Святитель Григорій Двоєслов, папа Римський (+ бл. 604 р, пам’ять 12 березня). У деяких ранніх житіях святителя Григорія Двоєслова є розповідь про те, як душа імператора Траяна була «охрещена» в аді сльозами святителя. Траян був гонителем християн, однак він вчинив одне діло милосердя (заступився за вдову), про що стало відомо святителеві. Сповнений жалю, він пішов до церкви і молився зі сльозами за душу гонителя до тих пір, поки не був почутий. «Нехай ніхто не дивується, коли ми говоримо, що він (Траян) був хрещений, бо без хрещення ніхто не побачить Бога, а третій вид хрещення – це хрещення сльозами», – говорять автори житія.

[2] Праведна Теодора, цариця Грецька (+ бл. 867 р, пам’ять 11 лютого) – дружина імператора-іконоборця Теофіла, що не поділяла іконоборчої єресі свого чоловіка і після його смерті відновила почитання святих ікон. Її житіє оповідає про те, що «по нараді з усім святим собором отців Теодора помолилася Богу за свого чоловіка, щоб вилучив його від вічної муки, щоб він міг отримати життя невимовне».

[3] Див. Синаксар в Неділю Православ’я.

[4] Святий Кесарій (+ бл. 369 р.) – брат Григорія Богослова, лікар за фахом. За своє праведне життя зарахований до лику святих. Пам’ять його 9 березня.

[5] Приношення – дослівно означає просфори і вино для Літургії. Йдеться про молитву за усопших на Божественній Літургії.

[6] Католицька Церква колись вірила у те, що душі неохрещених немовлят не потрапляють до Раю, але згодом відмовилася від цього вчення.

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia