Преображення ГНІХ

Preobrazhennia 3

Неділя 11-та по ЗСД

Nedila 11 po ZSD 3

125-ття Йосифа Сліпого

logo125

Гості он-лайн

На сайті 105 гостей та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Вхід

Історія церкви свв. Сергія та Вакха

Згадка про першу сакральну споруду на цьому місці сягає початку IX століття – часів понтифікату Папи Льва III (795-816 pp.). Його біограф, розповідаючи про храми та монастирі, які прикрашав цей понтифік, пише про «L’Oratium Sergi et maket 2aBacchi quod ponitur in Calinico». Наприкінці IX століття Папа Венедикт III (855-858 pp.) обдарував цей монастир двома золотими чашами та дискосом. Церкву знову згадують в XI столітті у буллах Папи Григорія VI та Григорія VII як монастир святого Сергія в Субуррі (Monasterium S.Sergii quod nuncupatur Calenicum (...) situm in Suburra). Ймовірно, що храм, посвячений на честь святих мучеників Сергія і Вакха (військовиків високого рангу при дворі цезаря Східної Римської Імперії Максиміана Дая II, які прийняли мученицьку смерть» у Сирії приблизно 310 року), існував ще раніше.

Культ мучеників Сергія і Вакха швидко поширився на Заході, а згодом і на Сході. У IX столітті в Римі було п’ять церков, присвячених святим Сергію і Вакху, проте сьогодні їхнє ім’я носить лише український храм.

Історія цієї церкви тісно пов’язана з іменем кардинала Антоніо Барберіні (1596-1646 pp.), великого мецената багатьох римських храмів, брата Папи Урбана VIII. За його підтримки повністю відреставровано стару церкву святих Сергія і Вакха. Кардинал Барберіні також придбав прилеглі будинки для потреб українців і залишив фонд на утримання храму та цих будівель. Його ім’я викарбовано у пам’ятному написі над портиком церкви.

 

Історія виникнення українського храму в місті Римі

RutskyyПісля підписання у 1596 році Берестейської унії, якою було відновлено єдність Київської Церкви із римським Апостольським Престолом, для української Церкви виникла потреба мати свого постійного представника при Апостольській Столиці. 1626 року Київський Митрополит Йосиф Веньямин Рутський відправив до Рима свого першого прокуратора – священика Миколу Новака. Після його смерті прокуратором у Вічному Місті став єпископ Рафаїл Корсак, який за дорученням Митрополита Рутського від імені всього народу просив Папу надати українцям храм, який став би осідком прокураторів і гостинним домом для паломників. У 1641 році Папа Урбан VIII (1623-1644 рр.) своїм декретом передав церкву святих Сергія та Вакха Київським Митрополитам. Папа Климент IX у 1667 році надав цьому храму повний відпуст.

 

Зовнішній вигляд храму

Свій сучасний вигляд фасад храму набув після реконструкції під керівництвом Етторе Бонолі у 1896 році за понтифікату Папи Льва XIII (1878-1903 рр.), за рік перед тим, як понтифік разом із австрійським імператором Францом-Йосифом створив Папську колегію – семінарію для українців – і збудував для неї приміщення при церкві святих Сергія та Вакха. На фасаді храму зображено герб цього Папи й емблему чину святого Василія Великого. У 1932 році семінарію розмістили в іншому місці – на одному з римських пагорбів, який називається Джаніколо.

 

Інтер’єр храму

Сучасний інтер’єр церкви є результатом кількох реставрацій, починаючи із XVII століття. Першу з них розпочали за вказівкою Київського Митрополита Рафаїла Корсака (1637-1640 рр.). Його надмогильна плита розташована в центральній частині підлоги храму. Після смерті єпископа Рафаїла реставраційні роботи тривали під патронатом кардинала Барберіні. Тоді було завершено центральний престол, розширено вхідні двері й відновлено фасад. Наступні реставрації та часткові перебудови відбувалися протягом XVIII століття. Бічні престоли авторства Франческо Феррарі, дещо заглиблені в стіни й окреслені коринтськими пілястрами, походять із першої половини XVIII століття. До цього періоду належать також ікона Успення на стелі у виконанні Себастьяна Чеккаріні (1703-1878 рр.), ікони святих Сергія і Вакха та Василія Великого на бічних престолах пензля Ігнатія Стерна (1680-1748 рр.). Запрестольну конху з двома гарними жолобчастими колонами зеленого кольору, завершеними коринтськими капітелями, створено за проектом Філіппо Баріджіолі (1690-1775 рр.). У ній вміщено чудотворну ікону Жировицької Богородиці. У святилищі розташовані дві овальні картини «Свята Анна навчає Марію» та «Різдво Ісуса Христа», які датуються першою половиною XVIII століття, обидві частково відновлені.

 

 Історія храму в XX столітті

Із 1932-го по 1960 рік церква і прилеглі до неї будівлі належали монашому чину святого Василія Великого. У 1960 році ченці василіяни перенесли свій осідок у нове приміщення монастиря на Авентині. Тоді ж храм святих Сергія і Вакха та будинок перейшли у власність Папської латиноамериканської колегії. Після звільнення із сибірського ГУЛАГу і приїзду до Рима в 1963 році Патріарх Йосиф Сліпий відразу взявся за справу повернення церковного комплексу та його відновлення. Із 1970-го храм і прилеглі будівлі – знову у власності УГКЦ. Того ж року завдяки старанням Блаженнішого Йосифа кардинал Анжело ДельАква, вікарій Святішого Отця для Рима, декретом «Pastoris vigilantis» «ut Christifideles eiusdem Ucrainae Nationis ex variis locis Romam confluentes spiritualibus apte uterentur auxiliis» від 8 вересня утворив персональну парафію для українців – католиків візантійського обряду.

 

 Храм свв. Сергія і Вакха сьогодні

Сьогодні церква святих Сергія та Вакха та ікони Жировицької Богородиці є парафіяльним храмом для українців - католиків візантійського обряду Римської єпархії. З новою хвилею української еміграції у 90-х роках XX століття роль храму в духовному житті українців посилилася. У церкві щодня звершують богослужіння, тут вирує активне парафіяльне життя. Таким чином у багатомільйонному Вічному Місті на порозі третього тисячоліття в пісні прослави Творця лунає також молитва на українській мові.

 

 

 

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia