Неділя 27-ма по ЗСД

Nedila 27 po ZSD

Різдвяний піст

Rizdvo Xrystove 13

125-ття Йосифа Сліпого

logo125

Гості он-лайн

На сайті 172 гостей та один учасник

  • o.Ivan

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Вхід

Nedila 10 po ZSD

Віруюча людина у своїх думках, вчинках і бажаннях вміщає Бога і Його силу

[…]

У Божому слові Святого Євангелія в цю неділю (Мт 17, 14-23) ми споглядаємо апостолів, які пережили поразку... Батько намагається врятувати свого єдиного сина, – врятувати від зла. Він уже не знає, до кого податися. Його син причинний: злий дух, мабуть, завдасть йому смерті (зло, яке матеріалізується, завжди смертоносне). І ось батько приходить до апостолів з проханням звільнити сина від зла. Учні пробують допомогти, але їм це не вдається. Тоді батько стає на коліна перед Ісусом Христом, розповідає Йому всю свою драму і каже: «Ніхто не може допомогти, тільки Ти». Господь, дивлячись на те, що переживає батько, і на те, якими безсилими почуваються апостоли, каже таку фразу: «О роде, перелюбодійний і невірний! Доки Я буду з вами?» Що хотів сказати Ісус цими словами.

Заглибившись у книги Священного Писання, зрозуміємо, що «рід перелюбодійний і грішний» – це старозавітний Божий люд, який зламав Заповіт із Богом і пішов шукати собі інших божків та іншої сили, щоб вистояти у своїй боротьбі. У тому полягало «перелюбодійство» старозавітного Божого люду. А фундаментом гріховності було те, що людина поставила себе на місце Бога, хотіла вирішити все власною силою, своїм розумом, людською логікою. Однак перед злом людина безсила. Ісус Христос, звільняючи того сина від зла, показує, що лише Бог є визволителем. Перемогу над злом можна отримати тільки тоді, коли Господь перемагає через віру і дії людини. Той, хто живе в Бозі, є переможцем.

Потім апостоли прийшли до Христа, намагаючись зрозуміти, в чому полягала їхня помилка. Господь каже їм про віру. Перемогти зло може лише той, хто вірить у Бога. Бо віра – це єднання, – єднання людини з Творцем. Вірою людина поєднується духом, душею і тілом із Богом, найвищим добром. І лише тоді, коли вона є в Ньому і з Ним, може перемогти зло.

Для віруючої людини немає нічого неможливого, бо у своїх думках, вчинках і бажаннях вона вміщає Бога і Його силу. І навіть тоді, коли в якійсь боротьбі людська сила не здатна чогось змінити, через віруючу особу проявляється вся сила божественної благодаті. Тому Ісус Христос каже, що боротьбу можна вистояти лише в молитві й пості. Чому? Бо молитва і піст змінюють молільника і посника (не Бога!). Віруюча людина, яка стоїть у молитві й пості, очищається, просвітлюється і єднається з Тим, до кого взиває в молитві. Вона сповнюється Богом, і через неї Господь може творити неможливі для людини діла. Ось чому каже Христос: «Якби ви мали таку віру, як гірчичне зерно, ви сказали б горі: перенесися звідси сюди – і вона б вас послухала. Бо немає нічого неможливого в того, хто вірує».

«Якщо не Господь будує дім, даремне трудився будівничий, якщо Господь не захищає міста, даремне пильнує сторож» (Пс. 126, 1).

[…]

Ми продовжуємо стояти […] в молитві й пості, щоб остаточно перемогти зло… Віримо, що, поєднані з нашим Господом, будемо переможцями добра над злом, Божої сили над людською гріховністю та невірністю.

Просімо Господа Бога, щоб Він і надалі проявляв свою силу в нашому народі. Просімо, щоб Він посилив нашу віру, щоб ми не зневірювалися навіть тоді, коли бачимо, що ведемо нерівну боротьбу. Його силою переможемо, бо «якщо не Господь захищатиме місто, даремне пильнує сторож».

Молімося, щоб Господь Бог щедро благословляв наш народ, нашу землю і нашу Церкву, щоб тут, де спочиває його божественне ім’я, кожна молитва була вислухана, кожен біль був сприйнятий як жертва, приємна Богові, щоб жоден із нас не відійшов з того Божого храму з порожнім серцем, щоб ми, поєднані з Богом тут, у церкві, нашим духом, душею і тілом були переможцями поза межами цього храму.

З проповіді Блаженнішого Святослава під час Божественної Літургії у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві (17.08.2014). Відео запис.

 

Людина може перемогти зло лише тоді, коли дозволить Божій силі діяти в ній

«О, роде невірний та перелюбний, доки буду Я з вами?»

[…]

У сьогоднішньому євангельському читанні (Мт 17, 14-23) ми бачимо Ісуса Христа, Який приходить, щоби вислухати благання людини. Ми бачимо батька, який представляє Ісусові Христові історію власного пошуку допомоги. Він кидався в усі можливі інстанції для того, щоби вирішити свою велику біду. Батько має єдиного сина, який є причинний та тяжко нездужає і також кидається в крайнощі: то у вогонь, то у воду. До кого лише не звертався бідний батько, навіть до учнів Ісуса Христа, однак ніхто не міг йому допомогти. І ось остання надія на Ісуса, на Бога, на Його силу. Однак, коли Христос бачить ці обставини, які представляє йому батько, бачить нещасного і навіженого сина, людей, які зібралися, починає говорити щось цілковито іншого. Христос не звертається ані до батька, ані до сина, але звертається до всього людського роду і каже дивні слова: «О, роде невірний та перелюбний». Добре знаємо, що діти – це дзеркало батьків. Дивлячись на поведінку дитини, можемо чітко побачити, що дитина імітує поведінку тата і мами. Дивлячись на біду того сина, Ісус Христос виявляє духовний стан усіх там присутніх. Навіть більше, Ісус Христос виявляє духовний стан нас сьогодні, що слухаємо ці слова. Господь дорікає за дві речі: невірність і перелюбність.

Для того, щоб зрозуміти, чому Христос так говорить, треба пригадати іншу історію Старого Завіту, коли пророк Ісая дорікав за невірність цареві Ахазові. У той час місто Єрусалим було в облозі, з півночі наступали ассирійці і мали завоювати останній клаптик вільної ізраїльської землі південного Царства, і стурбований цар не знав, до кого податися за допомогою. Подібно як цей батько, кидався вліво-вправо, думав, з ким би якийсь союз укласти: чи з Єгиптом, чи можливо з іншими царствами, щоби військовою силою протистояти ворогові. Пророк Ісая тоді йому каже: «На Бога Єдиного треба надіятися. Покинь будь-які людські союзи і військові угоди. Лише Бог є вірний, а ти коли хочеш бути віруючою людиною, будь вірний тільки Божій силі». Пророк Ісая «вірити» передає словом «емуна», що походить від єврейського дієслова «еман», що означає підтримка. Вірити в Бога означає шукати підтримки і сили тільки Божої. Святий Кирило Єрусалимський каже: «Вірна людина цілковито покладається на Божу підтримку, бо Бог є вірний». Бог вірно сповняє свої обіцянки, Він обіцяє підтримку вірній людині. Якщо вірність людини подібна до вірності Бога людині, тоді вона непереможна. Цар Ахаз дався переконати і Господь Бог дивним способом в одну ніч переміг ассирійців і вони відступили. Бог показався сильнішим від будь-якого людського війська, від єгипетських колісниць і мечів.

Ісус Христос, коли бачить батька, який в свій спосіб хотів вирішити проблему, і своїх учнів, які думали, що вони, покладаючись на власну людську силу, зможуть вигнати злого духа, називає їх родом невірним. Перелюбними пророк Ісая називав людей, які шукали інших божків, поклонялися ідолам або людській владі і силі, замість того, щоб поклонятися Єдиному Богові. В тому полягало перелюбство Ізраїля.

«О, роде невірний та перелюбний». Це були люди, які думали, що покладаючись лише на людські міркування і сили, можуть побороти злого духа. Ніколи! Людина може перемогти зло лише тоді, коли дозволить Божій силі діяти в ній. Віруюча людина настільки об’єднана з Богом, так цілковито покладається на Його силу, що каже Христос: «Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого».

«О, роде невірний та перелюбний».

Сьогодні […] кожному з нас потрібно зробити глибокий іспит сумління, наскільки ми є віруючими людьми. Коли в нас є якійсь труднощі, проблеми чи хвороби – чиєї помочі ми шукаємо? Чомусь так стається, що сьогодні ті, які називають себе християнами, шукають якоїсь «доброї» ворожки, якогось так званого самоявленого цілителя, намагаються полагодити свої справи певними зв’язками у владі чи політиці і таким способом людина показує, що вона не вірить Богові. Не вірить, бо покладається на себе і на можливості іншої людини, на якогось сучасного ідола, але помочі єдиного, істинного Бога не шукає. Тому часом Ісус Христос дає нам таку саму науку, яку дав Він своїм апостолам, які потім на самоті питали Христа: «Чому ми не могли вигнати злого духа?» Христос відповідає, що такого типу боротьба ведеться не людськими силами, але молитвою і постом. Саме в молитві людина вчиться довіряти Богові, на Нього ставити основу свого життя; Божа сила стає тоді скелею, на якій віруюча людина будує свою хату, все своє життя. А коли людина постить, вона відмовляється від різноманітної поживи, розваги, від всього того, щі відвертає її від єдиного Бога. Молитва і піст – необхідні умови для того, щоби навчатися у школі Божої сили і премудрості та щодня зростати у вірі. Молитвою і постом ростемо у духовному житті та у святості.

«О, роде невірний та перелюбний, як довго Я буду з вами?» На це останнє питання: «Як довго?» – Ісус Христос відповість своїм учням після воскресіння. Він скаже: «Я є з вами до кінця віку», тобто вічно. Сьогодні Він каже нам: «Я є з вами, Я є для вас, лише довіряйте Мені, покладіть на Мене усі ваші журби і печалі». Ісус Христос каже: «Прийдіть до Мене, всі втомлені і обтяжені, Я облегшу вас.

[…]

Сьогодні звертаюся до усіх вас: Будьте віруючими і вірними Богові людьми!

[…]

Сьогодні віруюча, вірна Богові людина себе спитає: звідки на наші землі приходило світло віри, звідки приходило безбожництво та ідолопоклонство? І ми одразу отримаємо відповідь, яку нам одразу пошле Небесний Спаситель. Молитимуся, щоб кожен із нас позбувся свого невірства й перелюбства, а відкрив для себе Бога, що між нами присутній аж до кінця віку. Того Бога, Якому цілковито довірився і повірив рівноапостольний князь Володимир і його наступники.

Нехай Всемилостивий Господь покріпить і підтримає всі добрі починання кожного з нас, а віра щодня зміцнюється молитвою і постом. Нехай молитва ніколи не гасне у наших родинах і в наших серцях.

З проповіді Блаженнішого Святослава під час Божественної Літургії у с. Брошневі-Осаді на Прикарпатті (1.09.2013). Аудіо запис.

 

Бути сином Отця та дихати Святим Духом, маючи певність у завтрашньому дні

У сьогоднішньому євангельському читанні (Мт 17, 14-23) ми чуємо розповідь про те, як батько в хвилині розпачу приходить до Ісуса Христа і приводить до Нього свого сина. Що може бути дорожчого для тата і мами, ніж їхня дитина? Батько приходить не для того, щоб тішитися з Христом, але приходить, щоб просити допомоги. Кого він тільки не просив, навіть учнів Ісуса Христа, ніхто йому не міг допомогти. І каже батько: «Цей мій син має якогось злого духа у собі, який його тяжко мучить, він є причинний, той дух його кидає в огонь і у воду, тяжко його мучить, допоможи мені». Пояснюючи цю подію і те, що стоїть за цими словами і вчинками бідного батька, Святі Отці нам пригадують, що син цього батька є образом невіруючої людини. Тому-то, коли Христос почув про цю нещасну дитину, Він здихнув і каже: «О, роде невірний і грішний, доки я буду між вами».

Чому той син, який так тяжко страждає, є образом людини, яка не має віри? Святий Іриней Ліонський, Учитель Церкви другого-третього століть, вчить нас про те, що коли Господь Бог творив людину (тоді коли вона була цілісною у своєму існуванні, була щасливою, тому що жила в раю), для того щоб вона була живою душею, Творець вдихнув в цю людину свого Духа Святого, і лише тоді вона стала повноцінною людською істотою. Лише тоді, коли людина живе в особистому, синівському стосунку до Небесного свого Отця, коли вона дихає разом з Ним одним Духом Святим, вона є повноцінна, щаслива і втішається тим, що ми сьогодні популярно називаємо добробутом. Цей добробут, добре життя людини, не походить від матеріального видимого світу, але походить від духовного життя, від єдності людини з Богом. Отож невіруюча людина завжди буде страждати, завжди буде чимось мучитися, тому що коли в її нутрі немає Святого Духа, обов’язково якийсь інший дух там загніздиться. Якщо людина не є храмом Святого Духа, як про це навчає апостол Павло, ця пустка обов’язково буде заповнена якимось злом. Віруюча людина не може мати стабільності в своєму житті, а може мати, як ми кажемо, віру у завтрашній день, бо недаремно цього сина дух кидає у крайнощі. Мати надію на завтрашній день можна лише тоді, коли людина має віру в Бога, тому що стабільність забезпечує тільки віра, яка єднає нас з Творцем. Тому-то у ранньохристиянській символіці символом надії був якір, який дає стабільність для кораблів і не дає можливості бурхливим хвилям моря розбити цей корабель, позбавити його фундаменту і основи. Батько для того, щоб допомогти своїй дитині, яку він так любить, робить єдине правильне рішення, приносить свого сина до Ісуса Христа. Чому? Іриней Ліонський стверджує, що коли Господь Бог творив людину, Він споглядав свого Сина Воплоченого. Для того, щоби побачити еталон для сина того батька, треба бачити Сина Божого, Який ось стоїть повний Духа Святого, Його, Воплоченого Бога, Який спасає людину, міняючи цього духа, яким людина є сповнена. Лише Він є Той, Який може дати дитині повноцінне життя і існування, віру в завтрашній день та надію на добробут, тому що притягає його, приєднує і вводить у живе спілкування із своїм Творцем, Який є джерелом усякого добра.

Коли ми сьогодні подивимося на наше українське суспільство чи навіть ширше, поза межі нашого українського життя, то побачимо, що у сучасному секуляризованому світі, де людина живе так, якби Бог не існував, та людина, особливо молодь, крок за кроком втрачає надію і боїться завтрашнього дня. Одного разу я був свідком такої події: у Римі відбувався марш молодих людей проти сучасної економічної кризи. Молоді дівчата і хлопці казали: «Ми є втрачене покоління»; а дві дівчини несли плакат, на якому було написано італійською мовою: «Ми не хочемо принца на білому коні, ми хочемо певного майбутнього». А запитаймо себе: звідки прийде це певне майбутнє? Лише від віруючих людей, які можуть внести цей якір душі у суспільство, яке страждає і мучиться. В нашому українському суспільстві, зокрема у час передвиборчих кампаній, можемо побачити, як нас кидає у крайнощі: від крайнього лівого до крайнього правого, ми дивимося то на північ, то на південь, то на схід, то на захід, і тяжко мучимося. Тому сьогодні нам як ніколи важливо знайти дорогу до Того, Хто справді може дати нам надію, нам потрібно віднайти віру наших батьків, з неї жити і з нею ділитись з ближніми.

Ми бачимо, що в кінці цієї історії батько виходить щасливий, бо син є оздоровлений, син віднаходить повноту життя через віру, яку батько продемонстрував, навіть і маленьку, як гірчичне зерно, можливо не вистарчальну, але яка принесла успіх в оздоровлені його сина. Однак ті, які відходять засмучені і упокорені, мабуть були апостоли, учні Ісуса Христа, тому що привселюдно вони виявилися немічними, безсилими щось змінити. На самоті вони питаються Ісуса Христа: «Скажи нам, чому ми не змогли?» Ісус дає їм глибокий урок, який є так важливий для нас, християн, учнів Христових нового часу. Христос їх вчить, що не треба соромитися виявляти свої немочі, зокрема перед Богом. Коли хтось думає, що він є всесильний і все може, тому що має посвячений хрестик в руці чи возить у своєму автомобілі на передньому склі вервичку чи маленьку іконку, і через це вже має магічний еталон для вирішення своїх проблем, то він тяжко помиляється. Ісус каже: «Через вашу малу віру ви не можете це зробити». Віра наша завжди виявляє свою силу тоді, коли перед Богом виявляємо наші немочі. Апостол Павло каже: «Сила Божа виявляється у моїх немочах». Не біймося виявити свою людську слабкість у вірі перед нашим Спасителем, тому що тоді через слабке людське виявиться сильне Боже. Коли нам справді потрібно помочі від Бога, якщо ми відчуваємо, що наша сила і наша віра слабне, прийдімо до нашого Спасителя і скажімо як цей батько: «Вірую, але поможи моєму невірству». Нам завжди потрібно зростати у вірі, ніколи ми не можемо сказати: «Ось я повірив в Бога раз і вже на все життя». Ні! Цей акт віри потрібно обновляти кожного дня, в кожних нових обставинах, які нам наше життя приносить. А доброю гімнастикою чи вправою віри є молитва і піст, які помагають нам зростати в нашому християнському житті.

Тому особливо на Божественній Літургії, в якій Христос приходить серед нас, як Він тоді прийшов до цього батька і цього народу, принесімо до Нього всі наші немочі, труднощі, розкриймо перед Ним усі закутки нашого життя, даймо можливість проникнути Духові Святому у всю глибину нашого серця. Скажімо Йому: «Багато речей ми хочемо, але не можемо, багато речей не подобаються нам у нашому житті, у нашому суспільстві, у сучасному світі, ніхто не може [допомогти нам] крім Тебе, Ісусе». Будьмо певні, що тоді сила Божа проявиться у наших немочах.

Нехай Всемилостивий Господь дасть сьогодні усім нам відчути, що Він є з нами, що Він є нашою надією на завтра, адже каже нам Давид псалмопівець: «Не надійтеся на князів і синів людських, в них немає спасіння». Тільки у Христі є фундамент нашого добробуту і певності у завтрашньому дні. Амінь.

З проповіді Блаженнішого Святослава у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві (12.08.2012). Аудіо запис.

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia