Неділя 2-га по ЗСД

Poklykannia apostoliv

Блаженніший Любомир

cu5a

125-ття Йосифа Сліпого

logo125

Гості он-лайн

На сайті 236 гостей та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Вхід

Покликання перших учнів

Мт 4,18-25

 

I. Читання (Lеctio)

18. А йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки.
Ініціатива покликання учнів належить до самого Ісуса. Це не учні знаходять собі вчителя – як це було прийнято в той час – але сам Ісус вибирає і кличе своїх учнів. Добре висловлює цю правду Йоан Богослов (Йо 15,16: Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід). У цьому покликанні можна побачити сягання до традиції Старого Завіту, де описується покликання Єлисея пророком Іллею (1 Цар 19,19-21).

Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата. Ісус особисто спрямовує своє запрошення до двох братів рибалок – Симона, що зветься Петром, і Андрія. Симон жив у Капернаумі. Його брат Андрій, згідно з Євангелистом Марком (пор. Мк 1,29) також жив у Капернаумі, а згідно з Євангелистом Йоаном (пор. 1,35-49) походив з Витсаїди, і якийсь час був учнем Йоана Христителя.

Що закидали сіті у море, бо були рибалки. Ісус застає їх при роботі, коли закидали сіті в Галилейське море. Він кличе людей, заангажованих в життєві проблеми, які перебувають на роботі, здобуваючи засоби для існування для себе і своїх родин.

Побачив. Словам Ісуса передує Його погляд («побачив»), спрямований до двох братів. Ісус дивиться на них (з грецької – horao) поглядом любові і глибокої довіри. Погляд цей має характер міжособовий і спрямований до конкретних осіб.

19. І до них мовив: «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей».
До них мовив. Заклик слідувати за Ісусом євангелист Матей подає в теперішньому часі – дослівно: і каже їм; це може означати, що заклик Господа триває неустанно (постійно).

Ідіть за мною. «Ідіть за мною» – іти за кимось, означає стати його учнем, який не тільки здобуває знання вчителя, але перебуваючи з ним вдень і вночі в реальних, конкретних життєвих ситуаціях, роблячи кроки стопами вчителя, здобуває його спосіб мислення, стає глибоко внутрішньо до нього подібним, так що, бачачи учня, знаємо, хто є його вчителем.

Я вас зроблю рибалками людей. Рибалками (ловцями) людей – ця фраза зустрічається у Новому Заповіті лише в цьому місці. У видінні пророка Єзекиїла потік, що витікає з-під вівтаря храму, має цілющі води, які повертають до життя все те, що вони затоплюють: «Ця вода тече в східній край: вона пливе Аравою й увіллється в море; вона ввіллється в море, й вода в ньому стане здоровою. Скрізь, де пройде той потік, кожна жива тварина, що рухається в ньому, буде жити. Риби буде дуже багато, бо там, де пройде ця вода, оздоровить усе, і де пройде той потік, усе буде жити. На берегах його стоятимуть рибалки; від Енгеді до Енеглаїму будуть розіп’яті неводи; риба в ньому буде така сама, як риба у великім морі, і буде її дуже багато» (Єз 47,8-10).

«Рибалки людей» може означати тих, які перед обличчям «прийдешнього царства небесного» покликані проголошувати послання Христа. Ловити рибу – це в першу чергу вміти знаходити і «витягувати її» з води, яка є символом людської смерті. Апостольська діяльність є чимось дуже подібним. Вона полягає в проповідувані Царства Божого і в заклику до покаяння, яке «витягає» «видобуває», «вириває» людей, занурених у світ темряви і смерті, щоб стали частиною Царства Небесного – спільноти, названої Церквою Божою. Ісус надає новий сенс праці, яку вони виконували до цього часу. Від тепер їхня праця, виконувана разом з Ісусом, запевнить дочасне життя не лише кільком особам з родини, але життя вічне багатьом, які «сидять у темряві» і «живуть в країні й тіні смерті».

20. І ті негайно кинули сіті й пішли за ним.
Негайно. Відповідь (реакція) учнів на слова Ісуса є негайною і однозначною. Без будь-яких питань або додаткових слів вони приймають заклик Ісуса. Залишають сіті та ідуть за Ним. Хоча вони залишають свої засоби існування («сіті»), однак з довірою звертаються до Того, Хто є Дорогою, Правдою і Життям. Їхня негайна і безумовна відповідь на заклик Ісуса стає зразком справжнього покаяння (навернення), яке конкретно проявляється в радикальному (рішучому) наслідуванні Христа.

Кинули сіті. Кинули сіті – означає, що брати відмовилися від дотеперішнього способу життя і прийняли нове життєве завдання, тобто вони покликані виконати нову місію – стати рибалками людей: ловити на морі (в світі) людські душі. Їхнє рішення – хоча важке і вимагає конкретної переміни життя – приносить їм справжнє щастя і свободу. Симон Петро та Андрій стали першими «виловленими» з поганської Галилеї, та першими, які «побачили Світло Велике» і дозволили просвітити себе Його промінням.

21. Пройшовши звідтіль далі, побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав.
22. Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за ним.
Відразу ж після покликання Симона Петра і Андрія Ісус споглядає на двох інших рибалок – братів Якова та Йоана, які були синами Зеведея. Той факт, що вони були зі своїм батьком (Зеведеєм), показує, що обидва були відносно молоді. У Євангелії від Матея згадується також їхня мати (Мт 20, 20). Точно так само, як колись Єлисей, подібно як Симон та Андрій, Яків та Йоан були покликані під час виконання своїх професійних обов’язків, під час роботи, коли вони у човні направляли свої сіті. Вони також «зараз же» (негайно) вирішили замінити своє заняття на інше, залишаючи дотеперішні існуючі засоби, якими заробляли на життя (човен), але одночасно віддають Ісусові гарантію дотеперішнього свого життя – залишають також свого батька. Залишають свого батька і човен, щоб іти за Ісусом дорогою віднаходження Небесного Отця та Його Царства.

23. І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі.
Цей вірш підсумовує діяльність Ісуса в Галилеї, Який, як мандрівник, обходячи села і міста Галилеї, навчає, проповідує Боже Царство та звершує чудесні зцілення. Отже, середовищем діяльності Ісуса стає вся Галилея, а Його діяльність полягає у тому, щоб навчати – проповідувати (звіщати) – лікувати (вигоювати). Слова і вчинки Ісуса свідчать про Його гідність Месії та Сина Божого.

Ісус «навчає» та «проповідує». Він проходить всю Галилею, однак не як мандрівний проповідник якоїсь секти чи як звичайний цілитель. Ісус навчає «по їхніх синагогах», свідомо входячи в дану традицію. Синагога була, і залишається місцем, де єврейська спільнота збирається для читання і пояснювання Святого Письма та для публічної молитви. Саме в цих місцях, призначених для культу та присутніх в кожній місцевості, щоб представляти Єрусалимську святиню, навчає Ісус. Ісус проповідує по синагогах «Добру Новину про Царство», звіщає його неминучість та закликає до покаяння. Звіщати «Добру Новину про Царство» – це звіщати час радості Божої присутності. Добра Новина (Євангеліє) – це радісна новина про те, що Бог з нами. Пророк Софоній виголошує: «Виспівуй, о дочко Сіону! Вигукуй радо, Ізраїлю! Радуйся й веселися з усього серця, дочко Єрусалимська! Господь усунув засуди проти тебе, прогнав ворога твого. Цар Ізраїля – Господь – посеред тебе: не будеш більш боятись лиха» (Соф 3,14-15).

Ісус, «вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі», показує, що Царство Боже виявляється також в конкретних вчинках. Там, де приходить Бог, світ отримує зцілення, там, де приходить Месія, зникає «всяка хвороба й всяка недуга в народі».

З Галилеї дорога Ісуса буде спрямована в Єрусалим, щоб через пасхальне таїнство (страждання, смерть і воскресення) довершити справу спасіння людини.

24. Чутка про нього розійшлась по всій Сирії, і приносили до нього всіх хворих на різні недуги, знеможених стражданням, біснуватих, сновид, розслаблених, і він оздоровлював їх.
Слава про цього надзвичайного вчителя та чудотворця вийшла поза межі Галилеї і розійшлася також «по всій Сирії» – найбільшому в тому часі регіоні на півдні Палестини. Чуючи про Його оздоровлення, «приносять до нього всіх хворих», знеможених різними недугами, а особливо біснуватих, сновид і розслаблених. Перед Ісусом знаходиться народ, який терпить, та в серці якого одночасно повстає велика надія на оздоровлення. Ісус, Який оздоровляє, сповнює слова пророка Ісаї, сказані також пізніше Євангелистом Матеєм: «Він узяв наші недуги й поніс наші хвороби» (Мт 8,17).

25. А йшла за ним велика сила людей з Галилеї, з Десятимістя, з Єрусалиму, з Юдеї та з Зайордання.
Йшла за ним велика сила людей. За Ісусом йшли не лише покликані Ним апостоли, але багато інших людей супроводжували Месію в Його подорожах. Всі ці люди, які збираються навколо Нього, походять з усієї Палестини: на півночі з Галилеї, з Десятимістя (так називалася країна на схід від Йордану, що включала в себе десять міст: Дамаск, Філадельфію, Рафалу, Скіфополь, Гадад, Іппон, Діон, Пеллу, Геласій (Герас) і Канафію. Точно числа міст не можна визначити. Згодом до міст додалися або відійшли декілька, проте країна як і раніше називалася Десятимістям. Це був союз вільних елліністичних (грецьких) міст. Десятимістя припиняє своє існування на початку ІІ ст. по Р. X., коли деякі з найважливіших міст цього союзу були приєднані до Аравії), на північному сході із Зайордання і Єрусалиму, та на сході з Юдеї. Це велика Палестина (не згадується лише Самарія), яка розширювалася повсюди, де лиш жили євреї, не раз навіть в незначній меншості серед поган. Вся ця територія відповідає тій, яку зайняли дванадцять поколінь Ізраїля, коли вийшли з Єгипту під проводом Мойсея та Ісуса Навина. Протягом всієї своєї історії Палестина лише один раз була політично об’єднана під час панування Давида та Соломона. Однак з релігійної точки зору була завжди землею отців, Обіцяною Землею, Святою «Землею Ізраїля», даною Богом своєму народові. Божі дороги впевнено ведуть до мети. Ісус входить та обходить цю землю і цей народ дванадцяти поколінь, щоб вивести з нього новий Божий народ – Церкву Божу.

 

IІ. Розважання (Meditatio)

Ісус кличе своїх перших чотирьох учнів слідувати за Ним. Цей поклик є фундаментальним для Церкви і залишається фундаментальним для нас. Мусимо відповісти на той поклик, з яким Ісус звернувся до перших учнів і з яким звертається сьогодні до своєї Церкви.

Якими не були б наші сіті і де не були б наші човни, Ісус промовляє до нас. Його Слово є фундаментом нашого життя. Промовляючи до нас, Ісус не починає з викладу певних ідей стосовно того, ким Він є, чи ким є ми; Його Слово насамперед є покликом. Ісус кличе нас, щоб привернути наш погляд. Він не дає нам науки в безособовій формі, а звертається до кожного з нас особисто. Даруючи своє життя, Він запрошує нас вийти за межі нашого смертного «я», залишити те, що тримає нас далеко від Нього і встати, аби йти з Ним і наслідувати Його. Так, Його Слово звертається до нашого розуму, але найперше воно йде вглиб нашого серця, де міститься наша свобода, де ми зможемо вибрати Його.

Ісус кличе нас частіше, ніж ми думаємо. І не лише в ті моменти, коли слухаємо Слово Боже або коли читаємо його у Святому Письмі. Посеред наших занять, наших турбот і радощів Ісус вірно йде поряд з нами і, не нав’язуючи себе, тихенько стукає до дверей нашого серця. Якщо залишити всі наші відмовки і наше лінивство, єдиною правдивою відповіддю для нас мала би бути відповідь тих чотирьох учнів: «Негайно» (Мт 4,20).

Зрозуміймо, що це безумовне «так» не перериває нашої роботи чи нашого спілкування з іншими, просто ми «залишаємо» своє «я» і линемо до Ісуса, щоб іти за Ним і більше не залишати Його. Цей крок до Ісуса є першою відповіддю на Його поклик.

Христос кличе нас для того, щоб послати нас у світ. Щоразу, коли відповідаємо Йому щирим серцем, Він тісніше єднає нас зі собою і робить нас активними членами свого Тіла, яким є Церква. Залишити самих себе, аби слідувати за Ісусом та йти разом із Ним до інших – означає переживати у своєму житті незбагненну місію Церкви у світі.

Справді, Церква, яку ми становимо, існує не сама для себе; вона послана до людей, щоби вони пізнали любов Христа і жили нею. Ми – Церква, покликана для того, щоб бути посланою. Перші учні починають розуміти цю місію, коли воскреслий Господь каже до них: «Як мене послав Отець, так я посилаю вас» (Йо 20,21). Тож наша місія, сенс існування нашої Церкви походить від Отця! Нехай цей поклик проникне глибоко в наше серце, щоб ми були переконані, що через Ісуса нас посилає на цю місію сам Отець. Те переконання попровадить нас, щоб ми «негайно» реалізували на ділі ті слова, в яких ми виражаємо Його бажання, щоби воно стало нашим бажанням: «Нехай прийде Царство Твоє!» (Жан Корбон, Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007).

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia