Неділя 3-тя по ЗСД

dobrota otzia

Неділя 4-та по ЗСД

vsix sviatyx ukrainskoho narodu

Свята Літургія в Остії

Ostia 1

Гості он-лайн

На сайті 99 гостей та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Вхід

Cerkva-SS.-Serhiya-i-Vakha-6-225x300Про релігійне життя українців в Римі та проблеми української еміграції в Італії розповідає о. Марко Ярослав Семеген, віце-парох парафії Свв. Сергія і Вакха в Римі та Пасторальний Координатор для душпастирства українців в Італії при Єпископській Конференції Італії.

— Розкажіть будь-ласка історію заснування парафії Свв. Сергія і Вакха в Римі.

— Парафію заснував рівно 42 року тому Блаженніший Патріярх Йосиф Сліпий, попросивши про це тодішнього вікарія Святішого Отця для Риму, Кардинала Анджело дель Аква. Це було Боже провидіння, тому що жодна з національностей не має своєї парафії.

Блаженніший Йосиф, повернувшись із заслання з Сибіру, побачив, що українська Церква через певні історичні моменти втратила весь свій давній маєток, наданий ще Папою Урбаном VII після Берестейської унії для київських Митрополитів. Тоді Блаженніший Патріярх доклав старань, щоби відкупити маєток і тоді заснував парафію для українців під покровом Свв. Сергія і Вакха. Звичайно, що це був певний подарунок Святішого Отця і Кардинала, бо на той час українців у Римі було дуже мало: кільканадцять родин і студенти, які навчалися в Папській колегії св. Йосафата. Патріярх Йосиф Сліпий передбачив, що це місце буде колись потрібне українцям в чужині, хоча у тому часі, в 60 і 70 рр., з України ніхто сюди не приїжджав, а лише українці з діаспори: з Америки, з Канади та з інших країн. Однак він засновує це місце і сьогодні ця парафія є місцем духовного життя для нашої української еміграції. Патріярх Йосиф Сліпий будує собор Св. Софії, який цього року був відновлений і який є місцем молитовних зустрічей. Зате довколишня територія використовується для багатьох культурних заходів, в яких беруть участь українці.

— Як сьогодні виглядає структура Української Греко-Католицької Церкви в Італії?

— Якщо говорити про структуру, то практично її немає, тому що згідно з канонічним правом, ми є поза своєю територією. Однак, на щастя, ми маємо тут свого єпископа – преосвященного владику Діонісія Ляховича, який з призначення Синоду і Конгрегації для Східних Церков є Апостольським Візитатором для українців греко-католиків в Італії та в Іспанії, а з боку Єпископської Конференції Італії я виконую функцію Пасторального Координатора, однак ми з владикою працюємо разом, маємо спільне бюро, видаємо один журнал та спільно ведемо сайт.

— Як формувалася українська спільнота в Італії?

— Основний наплив українців-заробітчан, як ми їх називаємо, в Італії розпочався в 1995-1996 рр. і від того часу продовжується історія душпастирства. Першими, які розпочинали своє душпастирювання безпосередньо з українськими емігрантами, були о. д-р Іван Музичка — довголітній парох парафії Свв. Сергія і Вакха, та отці Василіяни, які йому допомагали. Вони почали правити богослужіння в Римі, Неаполі та інших місцевостях. Коли збільшувалося число вірних, на допомогу прийшли священики-студенти, які вчилися в папських університетах. Тоді Єпископська Конференція Італії, щоб впорядкувати справи душпастирства, назначила першого координатора, о. Василя Поточняка, після якого був о. Олександр Сапунько, а тепер протягом останніх 3 років є я.

— Які форми праці з вірними? В який спосіб Церква допомагає українцям, які приїжджають в Італію?

— Від самого початку, для тих, хто приїжджав, Церква ставала першим місцем зустрічі. Тут люди, які приїжджали до чужої країни, покидаючи рідну землю в пошуках праці, в першу чергу приходили до храму, де знаходили підтримку і пораду. На сьогоднішній день очевидно ситуація змінилася під духовним оглядом на краще. Маємо вже 140 душпастирських осередків, які в першу чергу є місцем молитви, Євхаристії і покаяння.
З другого боку, в умовах цієї еміграції проповідування Євангелія не відділюємо від соціальної діяльності, а саме допомагаємо, як можемо, в пошуках праці, відправляючи людей до відповідних структур: до «Карітасу» чи «Мігрантес».

Церква в Італії багато часу присвячує діяльності, пов’язаній з пробудженням національної свідомості, тому що, на жаль, еміграція має негативний вплив на національну свідомість. Через організацію різних заходів, а саме спільних святих вечорів, святкування Дня незалежності, концертів в пам’ять великих постатей Церкви: Андрея Шептицького, Патріярха Йосифа Сліпого, та в день інших пропам’ятних дат, намагаємося таким чином збирати нашу спільноту, формувати її і одночасно пригадувати їй, ким вона є, звідки вона вийшла, закликаючи українців до збереження своєї ідентичності, культури, яка не є менше вартісна від італійської культури, від країни, в якій ми проживаємо. Один з французьких письменників сказав, що пам’ять є подібна до мідної таблиці, що часом стирається. Церква, в такому позитивному значенні, стається таким різцем, щоби ці букви в людській пам’яті постійно відновляти.

— Оскільки Ви, отче, працюєте з українськими емігрантами, скажіть будь ласка, як впливає на психіку людей еміграція?

— Я завжди говорю про два аспекти. З одного боку еміграція, через те, що кинула багатьох людей в інші обставини життя, зокрема в самотність, в іншу культуру, в інший спосіб мислення, привела багатьох до Церкви. Це стало позитивним моментом для окремих осіб, оскільки вони, не будучи в Україні практикуючими християнами з тих, чи інших мотивів, тут віднайшли Бога, прийшли до Церкви. Коли людина самотня, переживає непевність чи навіть депресію, то все ж таки, слава Богу, що однією з перших дій, до яких вона вдається, є Сповідь, Святе Причастя, молитва. З іншого боку, еміграція причиняється до руйнування української родини. На жаль, великий процент сімей розпадається, коли жінка чи чоловік виїжджають на заробітки. Довга розлука впливає на втрату родинного зв’язку, втрату любові, розпадаються родини, страждають діти. Завжди стараємося говорити батькам про те, щоб не дбали лише про матеріальне, а в першу чергу дбали про духовне життя. Часто трапляється, що висилаючи дітям тільки гроші, руйнуємо їх дуже сильно. На жаль, маємо також багато випадків, коли чуємо від тих самих батьків, що дитина змінилася, що набула поганих звичок. Розлука, що я вже згадував, викликає депресію, безнадію, тому ми завжди стараємось подавати їм, наскільки можемо, руку допомоги, кажучи, щоби найперше, все ж таки вдавалися до Бога, до моменту віри, а уникали якихось інших розв’язок цих своїх переживань.

— Чи УТКЦ співпрацює з іншими спільнотами в Римі?

— Звичайно, що така співпраця є, тому що ми дуже часто відбуваємо спільно різні свята. Кожного року в Римі відбувається т.зв. «Festa dei Popoli», тобто «Свято народів», де мають можливість презентуватися всі національні меншини, що є християнами-католиками. Свято починається спільною Літургією, де кожна етнічна група співає свою частину Служби Божої. Опісля відбувається концерт, а також організовуються виставкові павільйони, в яких кожна група представляє своє мистецтво, фотогалереї, своє національне багатство. Крім цього, ми мали дуже цікавий досвід цього року. Вперше, відколи ми тут є, ми спробували зробити «прощання з колядою». Ми завжди завершуємо в цей спосіб різдвяний цикл, а цього року ми вперше запросили хор Грузинської Православної Церкви, а також італійських дітей, які співали нам гарних колядок.

— Як думаєте, чи Йосиф Сліпий, основоположник римської парафії для греко-католиків, був би вдоволений з сьогоднішнього релігійного життя українців у Римі?

— Це не є легке запитання. Я думаю, що Блаженніший Сліпий радіє в небі через то, що він так наперед, далекоглядно вмів задбати за свій народ, який має тут в Римі місце, де може прийти як до рідної хати. Напевно не був би вдоволений з юридичного нашого статусу. Душпастирство є, воно існує, функціонує, але ми обмежені законодавством італійської Церкви і фактично усі наші священики є законом трактовані як капелани, але при латинських єпархіях. З огляду на це, що діаспора нині є дуже великою, вже наш вислужений Патріярх Блаженніший Кардинал Любомир Гузар почав спроби для утворення структурної одиниці для українців греко-католиків. Сьогодні надалі продовжує це Блаженніший Святослав Шевчук. За офіційними статистиками в Італії легально перебуває 235 тис. українців. Ще біля 60-70 тис. є незалегалізованими. Згідно з нашими статистиками біля 100 тис. – це греко-католики, оскільки перша діаспора була все ж таки з Західної України (з Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської областей, з Закарпаття), тому ми маємо великі сподівання, що Боже провидіння дасть силу нашим єрархам в згоді з Єпископською Конференцією у майбутньому утворити тут якусь структурну одиницю, чи це буде якийсь один уряд, чи єпископ-помічник при Єпископській Конференції, який займатиметься питаннями українців греко-католиків, чи це можливо буде екзархат, про це ще важко говорити наперед. Надіємося на такі зміни, які дадуть нам можливість ефективніше працювати.

— А як Вам подобається життя в Римі?

— Знаєте, в священстві мало може подобатися чи не подобатися. Ми є всі солдати, куди нас Церква кличе, туди ідемо. Я приїхав до Риму в 2004 році на студії, закінчивши ліценціят з Літургії на Східному університеті і точно мав бути в Україні, але потім повернувся на докторат і через якийсь час мене покликано до праці тут, при парафії. Бог має своє Провидіння, яким нас веде, і тому я Богу дякую, що я є в Римі. Не можна нарікати, є свої позитиви, свої негативи, але все ж таки це є Вічне Місто і ми розуміємо, наскільки Господь справді веде свою Церкву вже протягом 2 тис. років через таку, може людську, недосконалість, але все ж таки Він її провадить.Голос наших отців з Радіо Ватикан був для нас голосом надії, за те я дякую Богу. Ми тут завдяки Патріярху Йосифові Сліпому і його такій пророцькій настанові до свого народу маємо матеріальний фундамент, ми єдина нація, яка має свою парафію. Ми маємо прекрасну церкву Свв. Сергія і Вакха, Патріярший двір на майдані Мадонна дей Монті, собор Св. Софії. В нас є дві Папські Колегії, Курія Отців Василіан, Генеральна Курія Сестер Служебниць, сестер Василіянок, тобто є великий потенціал, з ким працювати і це дає великі результати.

— Дякую дуже за розмову і бажаю успіхів у житті.

— І я вам дуже дякую і зичу Божого благословення і всього найкращого. Слава Ісусу Христу!

Розмову провела Роксана Тхір
Джерело: місячник УГКЦ в Польщі «БЛАГОВІСТ» № 12-1 (264-265) 2012/2013 рр.

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia