День Незалежності

Den Nezalezhnosti

Преображення ГНІХ

Preobrazhennia 3

125-ття Йосифа Сліпого

logo125

Гості он-лайн

На сайті один гість та один учасник

  • o.Ivan

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Вхід

evharistijyaЧасто ми можемо почути: «Навіщо ходити в неділю та свята до церкви на Службу Божу? Та я можу вдома помолитися Господу!». Так, вдома потрібно молитися, але правдива молитва веде нас завжди до зустрічі з іншими. Коли ми молимося в дусі та правді «Отче наш», ми вимовляємо слова «твоє», «твоя», хліб «наш», прости «нам», бо ми прощаємо довжникам «нашим». Коли ми по-справжньому молимося Богу, то молитва обов’язково нас поведе до ближнього і до молитви разом з ближніми. Бо у небі не будемо самі, а разом з Пресвятою Трійцею, з Богородицею, зі всіма небесними силами та з усіма тими, що у вірі спочили.

Якщо хочемо бути на небі, то таки треба себе готувати до спільності, до молитовного єднання з іншими людьми, творити спільноту любові і доброти також тут на землі. А кажучи, що я сам помолюся вдома до Бога, ми перетворюємося на духовних самолюбів. Тому-то відомий богослов А. Хом’яков стверджує про те, що до пекла кожен іде сам по собі, однак до неба можна потрапити лише в єдності зі всіма іншими (пор. Церковь одна, Прага, ст. 18).

А Божественна Літургія – це ж одночасно «Божественна» і «людська» дія. Бог, що діє разом зі своїм народом. Другий Ватиканський Собор (Догм. конст. «Світло народів», LG 11) каже, що Божественна Літургія – це «вершина і джерело всього християнського життя».

Тому варто нам поглибити відповідь на питання, чому треба брати участь у Божественній Літургії. Це, з одного боку, святий обов’язок, церковна заповідь! А може, ще більше – це надзвичайно великий привілей – брати участь у спільноті всього неба вже тут на землі!

Божественна Літургія не є дією закритою у собі, у даному часі і в даному просторі. Літургія, яка правиться по великих соборах, така сама, що відправляється у бідненькій капличці у глухому селі, десь на краю світу. Це продовження (не повторення) таємничої дії всієї історії людського спасіння, яка завершується в Ісусі Христі, і нашої участі у цій самій історії спасіння. Яким чином? Постараюся пояснити це саме у широкій панорамі всієї історії людського спасіння.

Господь створив людину для життя, до спілкування з Богом та зі своїми ближніми. І до добрих відносин з усіма створіннями, пізнавати їх і управляти ними, як це прекрасно виклав в останній енцикліці Папа Франциск – «Славен будь!». Але людина захотіла поставити себе на місце Бога, «стати, як Бог, що має знання добра і зла». Тут зароджується первородний гріх, початок всіх інших гріхів, коли людина робить себе центром всього, стає самолюбною, самозакоханою і таким чином починає заперечувати Бога, використовує інших на свою користь, експлуатує природу. І внаслідок цього людина вносить у світ страждання, смерть. Заперечуючи Бога, людина стає абсолютним «ніщо», і тому вона почуває себе абсолютом, дозволяє собі вбивати іншу людину і нищити природу, дійшла до того, що сьогодні може весь світ спалити вогнем ядерної зброї, завдати смерть всьому живому навіть кілька разів. Це сьогоднішня страшна реалія, яка підтверджує те, що сучасна зброя імперій цього світу є здатна спалити земну кулю, знищити все живе. Але Бог не для смерті створив людину. Воля Божа – спасіння, спасіння людини, дочасне і вічне, і також спасіння всього живого. Бог багатий милосердям, не карає людину, яка відвернулася від Нього. Господь промовляє до людини різними способами, що дає початок довгій історії спасіння, що як червона нитка пронизує Старий Завіт, аж поки не завершиться в Ісусі Христі. Бог в історії людства бере ініціативу, щоб встановити зв’язок з людиною, але чекає співпраці людини. Знайшовся Ной, який слухає Бога, і через нього Бог рятує світ від загального потопу. З’являється Авраам, який слухає Бога і навіть готовий пожертвувати своїм єдиним сином, і за це Господь дає йому обіцянку, що він стане батьком багатьох народів, що його потомства буде більше, ніж піску на морі, ніж зірок на небі. І далі постає велика фігура Мойсея, який розмовляє з Богом, і незважаючи на потугу Фараона, визволяє ізраїльський народ з неволі, веде його пустинею до обіцяної землі. Бог встановляє з народом завіт, декалог виписаний на двох таблицях, але народ повертається до своїх ідолів. Людину постійно тягне до «єгипетської цибулі» та до поклоніння ідолам, тому Бог посилає пророків, які слухають Господа, і в Його імені говорять, кажучи: «Так говорить Господь!», і пророки звіщають, що прийде час, коли Бог вирве з людини кам’яне серце, дасть їй нового духа. Але з пророками ще не прийшла повнота часу. Ця повнота прийшла, коли знайшлася в історії абсолютно послушна людина – тілом і душею, це жінка – Діва Марія, абсолютно відкрита до Бога. Бог посилає до Неї свого Ангела і звіщає, що Вона почне від Духа Святого і народить Сина, Він буде Сином Всевишнього. І саме ця відповідь Діви Марії: «Ось я Господня слугиня: нехай зі мною станеться по твоєму слову!» (Лк 1, 38) дає початок Новому Завіту, новому спілкуванню людини з Богом. У лоні Діви Бог єднається з людиною навіки, постає новий і вічний зв’язок, якого вже ніхто не зможе розірвати.

В Ісусі Христі завершується історія спасіння людства. «Він залишив свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж – хресної» (Фил 2, 5-8). Він зійшов з неба і відчув на собі всі наші біди, дійшовши аж до брам пекла, щоб з пекла вирвати людину. Він приніс від Бога новий спосіб життя. Він приходить у цей світ не шукати влади, слави чи будь-якої самолюбної насолоди, а заради спасіння людини. Повністю відкритий до свого небесного Отця і повністю відкритий на потреби людини: лікує недужих, прокажених очищає, бісів виганяє, мертвих воскрешає; не перемінює камінь на хліб для себе, але розмножує п’ять хлібів і годує тисячі людей; не приходить, щоб панувати, а послужити і віддати своє життя, як викуп за багатьох, не змагається, щоб реалізувати себе, а відчувати присутність інших та йти назустріч їхнім потребам. Він навчає нової молитви, під час якої треба присмирити всі крики свого серця, щоб могти сказати «Так!» Богові і ближнім. Нехай святиться твоє ім’я; Нехай прийде твоє Царство; Нехай буде твоя воля. Завжди «твоє – твоя», не «моє – моя». Сказавши таке, можна тоді просити «нашого» хліба, прощати і просити прощення, боротися зі спокусами нагромадження багатства для себе, на зразок – «їж, пий, веселися» (Лк 12, 15-31), а працювати над тим, щоб ділити свій хліб, служити один одному, як це Він проповідував і посвідчив своїм життям, аж до останніх людських меж, вмираючи розіп’ятим на хресті.

Ось Ісус на прощальній пасхальній вечері бере хліб у свої руки, благословить і каже: «Це моє тіло, що за вас ламається». Саме він є цим хлібом, що ламається і дає життя. Він є цим тілом, що дає себе поламати, потоптати, побити, пробити і вбити... Він бере чашу, благословить її, кажучи: «Це моя кров, що за вас проливається, на відпущення гріхів»... Це вино, плід винограду, яке дало себе вирости, зірвати, здушити, потоптати. Отже, це Його кров, що проливається, аж до останньої краплини... Ось новий завіт у любові, що дає себе у жертву для інших, бо не має більшої любові той, що віддає своє життя... Він це нам заповів, і сам так діє. І просить, щоб ми це робили на Його спомин.

Ось короткий синтез історії спасіння, яка почалась у Старому Завіті і завершується Христовою смертю і воскресінням. І ми цю історію спасіння продовжуємо на кожній Божественній Літургії. Ось чому ми йдемо до храму, де розписана вся історія спасіння старозавітними подіями та іконами пророків, подіями з життя Марії і ділами спасіння, яке виконав Ісус Христос. Коли входимо до храму, залишаємо назовні «всяку печаль»: гріховний світ з його боротьбою за життя, світ ненависті і злоби, прокльонів і вбивства, входимо у цей таємничий світ добра і краси, благодаті і любові, де присутня вся історія нашого спасіння. І на цій Божественній Літургії чуємо різні заклики: «Господу помолімся!»; «У Господа просім!», «Життя наше Христу Богові віддаймо!»; «Мир всім!». Діалог священнослужителя з вірними, спів разом з ангелами, молитва разом зі всіма «блаженними силами», слова запрошення Ісуса Христа: «Прийміть, їжте: Це тіло моє, що за вас ламається; Пийте з неї всі! Це моя кров, що за вас проливається»... І прохання, щоб Дух Святий зійшов на нас і на ці освячені дари..., і зробив нас одним тілом і однією кров’ю, разом з тілом і кров’ю Ісуса Христа, де ми вже справді з Богом, у повному сопричастю життя і жертовної любові з Богом, справді передсмак неба.

В цю історію спасіння ми увійшли тоді, коли нас хрестили в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа; коли ми прийняли «печать дару Святого Духа», коли беремо участь у тілі і крові Ісуса Христа під час Божественної Літургії – джерела і вершини усього християнського життя.

Але ми беремо участь у Божественній Літургії ще перед і після самої відправи. Каже Христос своїм учням: «Хто вірить в мене, той буде ті самі діла робити, що їх я роблю, а й більші від них робитиме» (Йо 14, 12). Віра в Ісуса Христа вимагає перед і після Літургії робити ті діла, які робив Ісус Христос: ділити свій хліб, служити один одному, відчувати потребу один одного, як каже Папа Франциск: завжди виходити від себе самого назустріч іншим.

На Божественній Літургії ми приносимо наш хліб і вино, і тому природні дари світу беруть участь в Євхаристії. А як не маємо звичайного хліба, то ми запрошені дати щось із нашого хліба насущного, який ми в поті чола заробляємо під час тижня. Це кинути нашу лепту на тацу, брати участь у збиранні коштів на допомогу сиротам, потерпілим...

А «на суд і на осудження ми їмо хліб і п’ємо кров Христову», коли ми не здатні дати щось зі свого на спільні потреби чи на потреби бідних. Це стосується всіх: вірних і священнослужителів. Коли кажемо: «Це моє тіло, що ламається... Це моя кров, що проливається...», це значить, що ми також покликані щось «поламати з нашого», щоб дати іншим, особливо тим, що нічого не мають; це також значить, що мусимо взяти щось зі свого життя, зі своєї крові і дати тому, що її не має. Без цього ламання і проливання немає Євхаристії, а може бути тільки лицемірство і життєва брехня, нам на суд і осудження.

І про цей зв’язок із життям говорить св. Йоан Золотоустий у проповіді на Євангеліє від Матея: «Хочеш принести честь Христовому тілу? Не забувай Його тоді, коли це тіло наге. Не приноси Йому чести у шовкових ризах тут, у храмі, якщо нехтуєш ним надворі, де воно терпить голод і наготу. Той, хто сказав: “Це моє тіло”, Той так само каже: “Я був голодним, і ви мене не нагодували” і “все, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили”... Що вам поможе те, що жертовник переповнений золотими чашами, якщо Господь вмирає з голоду? Почни годувати голодного, а згодом, тим, що залишиться, зможеш прикрасити жертовник» (PG 58, 508-509).

Отож, Божественна Літургія – це великий привілей, який нам дав Господь. Але Він одночасно нас зобов’язує до справжнього християнського життя, до постійної жертовної любові, до ділення свого хліба, до служіння один одному, до відчуття присутності убогого брата, що потребує, чи сестри.

Владика Діонісій (Ляхович)

Джерело: Християнський часопис українців в Італії «До Світла» (вересень-жовтень 2015)

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia