Неділя 11-та по ЗСД

Nedila 11 po ZSD 3

Преображення ГНІХ

Preobrazhennia 3

125-ття Йосифа Сліпого

logo125

Гості он-лайн

На сайті 158 гостей та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Вхід

0 e352e 6fc50768 orig11 600x404Будь, Господи, милість Твоя на нас, бо уповали ми на Тебе (Пс 33(32), 22). Так звучить воскресний прокімен [1] першого гласу. У цьому невеликому співі фрагменту псалма просимо Бога, щоби Його милість (ласка, благість) щедро перебувала на нас не з огляду на наші заслуги, але тому, що ми сподіваємось на оцю милість. Іншими словами, не тому просимо Бога про милість, що припускаємо, що вона нам належить, але тому, що її прагнемо.

Великим блудом є уважати, що нам щось належить від Бога, адже таке вірування є ідолопоклонством, основаним на розрахунку «жертва-користь» (жертвую щось ідолові, а від нього очікую взамін певної послуги), а не правдивою вірою, основаною на особовому стосунку «я-Ти». Бо в особовому стосунку з Богом людина здатна відразу відчути, що їй нічого не належить від Бога, але усе подароване з надмірної любові. Бо як могла людина заслужити собі дар життя, ще ні миті не живши? Чи як могла заслужити собі той чи інший талант, щойно народившись? Чи як могла заслужити собі ту країну і народ, у яких народилася? Чи усе інше, що має? Не через заслуги дано усе це людині, але з любові Божої. Так і милість Господня, про яку просимо словами 33 (32) псалма, не дається людині через те, що вона добре живе чи сумлінно виконує заповіді Божі, чи тривало перебуває на молитві, чи строго постить. Милість Господня дається тим, які її прагнуть, тим, які сподіваються її отримати, уповаючи на Бога. Отримати задарма. Бо якщо уповаємо на те, що ми дотримуємося заповідей чи багато молимося, то уповаємо насправді не на Бога, а на самих себе. Натомість потрібно добре жити і сумлінно виконувати заповіді, молитися і постити, але не уповати, що це нам принесе спасіння, а тим способом лише виявляти силу того, наскільки ми прагнемо милості Господньої та наскільки уповаємо на Бога. Бо як можемо уповати на Бога і добровільно порушувати Його заповіді? Чи як можемо сподіватись Божої милості і не молитись та не постити?

Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1). Ті, які уповають на Бога, є праведними і їм належить радіти, а людям та ангелам їх хвалити. Ті, які уповають на Бога, не уповають на себе чи на інших людей, на маєтки чи на славу, але отримують усе: радість і похвалу, спасіння і Царство. Отримують лише тому, що уповають, лише тому, що щиро прагнуть.

Марія Ярема

[1] Прокімен – короткий спів невеликого тексту Святого Письма (зазвичай із книги Псалмів) перед читанням Апостола (на святій Літургї, в обряді Миропомазання, на чині похорону тощо) або перед читанням Євангелія (на Утрені, на Молебні тощо). Слово «прокімен» з грецької мови означає «той, що лежить попереду», тобто спів, що передує читанню Святого Письма. Прокімен співається в той спосіб, що один стих зі Святого Письма повторюється кілька разів, а поміж повтореннями міститься інший стих, який співається лише раз. Воскресний прокімен – прокімен недільної святої Літургії (таких прокіменів є вісім у відповідності до гласів).

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia