Українська парафія святих Сергія і Вакха

Господи Ісусе, великий Архиєрею, знаю Тебе повсякчасно як Того, Хто співчуває моїм недугам, бо ж Ти у людськім своїм тілі досвідчив увесь біль і неміч, усю скорботу і недугу. Знаючи Тебе як співчутливого, приступив я, отже, нині з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і найти благодать для своєчасної помочі. І Ти не осоромив мене, подаючи Тіло і Кров Твої чесні. Знаю, що якби не Твоя співчутливість моїм недугам та якби не Твоя благодать, не міг би я навіть наблизитися до Твоїх Святощів, щоб не бути осудженим на смерть.

Господи, благаю Тебе, співчувай надалі моїм немочам, моєму невмінню зректися себе і, взявши спасенний свій хрест, іти за Тобою. Благаю Тебе, будь милостивим до мене у моєму нерозважному пориванні спасти свою душу для себе і невмінні губити її ради Тебе та Твого Євангелія. Великий Архиєрею, що пройшов небо, співчувай мені у моєму безглузді здобувати земний світ коштом своєї душі.

Мій Боже, що заснував землю і небеса ділом рук Твоїх сотворив, що перебуваєш перед віками і на віки, і завжди Той Самий, Ти зволив мене, Твоє творіння, що проминає мов одежа, вчинити причасником Тебе самого у невимовному Таїнстві. Я з глибини нутра мого дякую Тобі за це.

Будь благословенний, Господи, за все. Дякую Тобі, Слове, за те, що промовляєш до мене словом. Дякую Тобі, Ізбавителю, що відпускаєш мої гріхи. Дякую Тобі, Серцевідче, що прощаєш, коли я щось лукаве мислю у своїм серці. Дякую, Всемилостивий, що посилаєш ближніх, коли лежу на постелі немочі. Дякую, що надихаєш їх не зупинятися перед порогом перешкод, але даруєш їм благодать розкривати стелю можливостей. Дякую Тобі за ті часи, коли я потребую помочі від людей, і дякую за час, коли інші мене потребують.

Господи, даруй мені твердо іти дорогою спасіння, принесеного Тобою. Даруй мені завжди вважати пильно і ніколи не збиватися з путі. Не допусти мені, о Боже, злегковажити спасіння, що болісним Твоїм смертним терпінням мені дароване. Таке велике спасіння, я ж так легко можу його занедбати.

ПОСЛАННЯ
Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ
з нагоди сторіччя відновлення української державності

Всесвітліші та всечесніші отці!
Преподобні брати і сестри в монашестві!
Дорогі браття і сестри в Христі!

Сто років тому, 22 січня 1918 року Божого, у Києві згідно з IV Універсалом Центральної Ради УНР відбувся акт відновлення української державності. Того ж року, 19 жовтня, «Проклямацією Української Центральної Ради» було проголошено незалежність тих українських земель, які до закінчення Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії, а відтоді увійшли до нашої історії як Західноукраїнська Народна Республіка.

Ісусе, Сину Божий, дякую Тобі, що Ти знайшов мене, щоб мені жити вірою у Тебе. Про Тебе писав Мойсей у законі і пророки, Тебе проповідували апостоли, Тебе засвідчили мученики та ісповідники. Маючи кругом себе таку велику хмару свідків, все ж не я шукав і знайшов Тебе, а Ти мене. Ти покликав мене і дарував віру. Я ж, неначе Натанаїл, прийшов на поклик і подивився. Але на відміну від нього, який був правдивим ізраїльтянином, не виявився я правдивим християнином. У ньому не було лукавства, а в мене нема «не-лукавства». Ти бачив його під смоковницею і він впізнав Тебе, Боже, а я бачу Тебе повсякчасно у страшних і животворящих Твоїх Тайнах та не впізнаю. Він ісповідав Тебе Сином Божим, Царем Ізраїля, а я хіба на устах визнаю, а в серці ношу важкі сумніви: Що доброго може бути з Церкви, з Таїнств, з молитви?