Українська парафія святих Сергія і Вакха

Христославні князі і святителі, преподобні і мученики, і незламні ісповідники всіх часів християнської України, моліть Христа Бога, щоб Він споглянув ласкавим оком на наш народ, і дав йому ласку витривати у вірі, і щоб спаслися душі богомольних вірних, що вшановують священну вашу пам’ять, – співаємо у неділю Всіх Святих Українського народу. У цьому тропарі спогадуємо людей надто різних станів і надто різних історичних епох, але усіх їх об’єднують дві спільні риси – святість життя і приналежність до русько-української землі. 

Найперше згадані святі князі, зокрема маються на увазі ті особи княжого роду, які утвердили на наших землях християнство через хрещення народу та через добрий приклад життя у Христовій вірі.

29 червня виповнюється 150 років з часу коронації Зарваницької чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. За багатовікову історію Подільська святиня стала особливим місцем благословінь та ласк, які за посередництвом Пресвятої Богородиці щедро зсилає Всевишній. У хвилини радості чи горя, під час епідемій, воєнних лихоліть, переслідувань, прийняття важливих рішень чи з проханням про зцілення від важких хвороб, неустанно линуть молитви про заступництво і милість Божої Матері. Щира молитва, слова від самого серця ніколи не залишаються не вислуханими.

У світі чимало коронованих ікон. Одна з них – Зарваницька чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. Коронування ікони Богородиці, з одного боку, є привселюдним визнанням надзвичайного чудотворного місця в житті Церкви. Це визнання вислуханих сотень тисяч молитов, оздоровлень, які відбулися завдяки посередництву Пресвятої Богородиці.

Проповідь Блаженнішого Святослава під час Божественної Літургії на головному престолі собору Святого Петра у Ватикані з нагоди стоп’ятдесятиріччя канонізації святого Йосафата

Світильником світлим засяяв ти,
священномученику Христовий Йосафате,
бо, як добрий пастир, душу свою віддав за овець своїх,
ставши жертвою за святе з’єднання.
Молебень до святого священномученика Йосафата

Святий Йосафат зізнався своєму другові отцю Геннадію Хмельницькому, що одного разу, будучи ще малим хлопцем, зайшов з мамою до церкви святої Параскевії у рідному місті Володимирі на Волині. І коли мама пояснювала йому, що на хресті Ісус Христос, Син Божий, який спасіння нашого ради дав себе розіп’ясти, він відчув, як божественна іскра Божої благодаті глибоко запала в його серце. Відтоді розпочався його шлях до святості ‒ він постійно бажав бути близько Ісуса.

Згодом Іван ‒ таке було його хресне ім’я ‒ переїхав, виконуючи волю батька, до Вільна (тепер Вільнюса) вчитися на купця. По кількох роках він вступив там до зовсім занепалого на той час монастиря Пресвятої Тройці (1604 р.) і при постригу в ченці отримав ім’я Йосафат.